Афоризми в романі «Батьки й діти»

Твір по літературі: Афоризми в романі «Батьки й діти».

Половина віршів «Горя від розуму» увійшла в прислів’я, як і пророкував А. С. Пушкін. Про байки Крилова нема чого й говорити. Але в російській літературі існує ще одне джерело афоризмів — роман И. С. Тургенєва «Батьки й діти». Може бути, це не таке багате джерело, як вірші Грибоєдова й Крилова, може бути, афористичность висловлень Базарова й інших героїв роману не так широко ввійшла в наш мовний побут, але й жанр філософського роману Тургенєва — це не жанр комедії або байки. І все-таки…

«Природа не храм, а майстерня». Весь лад роману заперечує цю базаровскую філософію. Сам Базарів до кінця роману приходить до усвідомлення своєї помилки. Але фраза залишилася, а друга половина її («людина в ній працівник») не раз видавалася за синонім горьковского «Людин — це звучить гордо».

Добре, звичайно, що інше висловлення Базарова, усім відомі слова про чималого хіміка, не стало керівництвом до дії для сучасних діячів прогресу. Втім… Забута нині дискусія про фізиків і ліриків у пору науково-технічної революції років двадцять — тридцять назад проходила під цим знаком

Дивно точно і ємко сформулював Тургенєв вустами свого героя credo фізіологів (Павлова й ін.). «Ми з тобою ті ж жаби», — пояснював Базарів двірським хлопчиськам фізіологію людини. Лиховісний зміст цієї фрази, вкладений у неї Тургенєвим, розкрився на початку XX століття, коли «Фатальні яйця» і «Собаче серце» Булгакова показали весь жах такого підходу до природи й людини

Афоризми Базарова про виховання людини, про психологію й складне щиросердечне життя, що він на початку свого поприща схильний було заперечувати, теж несуть у собі пугающе-пророчий зміст, неясний, звичайно, для героя, але предчувствуемий автором. «Люди що дерева в лісі»… Звідси один крок до знаменитого:

«Ліс рубають — друзки летять». «Жоден ботанік, — як говорив Базарів, — не стане займатися каждою окремою березою». Звичайно, якщо між деревиною й людиною не вбачається принципової різниці (а деревина — це адже навіть не жаба!), завжди найдеться «ботанік», що пустить на друзки «російський ліс». Ипустили.

Отож, якщо первісна людина бачила в дереві дріаду, у струмку — наяду, тобто душу, то від фізіолога Базарова, що не бажає бачити душу в самій людині, один крок до якого-небудь киборга. І цілком у дусі цієї логіки відношення Базарова до любові. У жаб хіба є любов? А ми з тобою ті ж жаби. Виходить, немає таємничих відносин між чоловіком і жінкою. «Mbi, фізіологи, знаємо, які це відносини». А жінки… «Вільно мислять між жінок тільки виродки», — уважає Базарів. У тоталітарній державі чудовий герой Тургенєва зробила б кар’єру Благодійника з роману Замятіна. Особистість відміняється, тому все — «Ми». Любов відміняється, усім видаються квитки на «фізіологічні відносини». Воля думки теж ні до чого. Вільно не мислять уже ні жінки, ні чоловіка. Втім, для себе Базарів залишає деяку недосяжну для інших висоту. Відомо його висловлення: «Коли я зустріну людини, що не спасувала б переді мною, тоді я зміню свою думку пр самому себе». Виходить, «ми з тобою» жаби, «тварини тремтячі», а Базарів-Те, виявляється, «право має», говорячи словами іншого «надлюдини», що уже не жаб «розпластав», а людини вбив. І для Раскольникова людина теж була жабою, «ушию». Втім, деякі цікаві в анатомічному відношенні екземпляри таким надлюдинам навіть дуже подобаються

«Отаке багате тіло! Хоч зараз в анатомічний театр» — так оцінює Базарів прекрасний екземпляр «тої ж жаби». Колись ми писали твір на тему: «Чому Одинцова не відповіла на любов Базарова?» А ви б відповіли на «любов» індивідуума, що хтиво прикидає, як краще пустити вас під скальпель? Як і слід було сподіватися, природа зуміла помститися за себе, «жаба» виявилася не «твариною тремтячою», а » царівною-жабою», таємницю якої Базарів не осяг, «спасувавши» перед незбагненною природою й величчю Всесвіту. Зміркував герой Тургенєва таки пізно, що він «атом», «математична крапка». Раніше він готовий був відмовитися навіть від неба («Я дивлюся в небо тільки тоді, коли хочу пчихнути»), а тепер побачив, що «може бути, точно, усяка людина — загадка». Останній афоризм у житті Базарова — його слова, звернені до Одинцової:

«Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне». Поетично. І слова ці сказав уже не той Базарів, що гордо проголошував: «Рафаель гроша мідного не коштує». І не той Базарів, що рекомендував «не говорити красиво». Страшне, згубне осліплення, за яке Базарів поплатився життям, що він усвідомив (недарма останні його слова — перифраз із «Гамлета» — «тепер темрява») — доля тих, хто зазіхає на загадку життя, передвіщений автором великого роману

Але в мене є улюблений герой у цьому романі, і є улюблений афоризм. Це, по-моєму, ключові слова добутку, сказані ключовим героєм, Павлом Петровичем

«Матеріалізм, що ви проповідуєте, був уже не раз у ході й завжди виявлявся неспроможним». Про цьому й написаний роман Тургенєва. У романі показано, як зазнала краху передова теорія, виражена в афоризмах, тому що ніякі розумники й сверхчеловеки, ніякі Чацкие й Базарови, сам передові й розумні, не зможуть зрозуміти «живе життя», а тим більше сформулювати її сутність у двох помітні словах

Як бачимо, засобу вираження авторської позиції в тургеневском романі різноманітні. Це й композиція добутку, і авторські характеристики, і коментарі, і деталь (найчастіше символічна), і пейзаж. Мотиви й образи попередньої літератури (ремінісценції з пушкінської поезії, «Героя нашого часу» Лермонтова, балад Жуковського, навіть грецької міфології) створюють своєрідний интертекст (літературний і міфологічний контекст) роману, що допомагає виявити авторську позицію. По-різному можна інтерпретувати таке, здавалося б, точне, ясне, що нагадує формулу назва («Ні батьки, ні діти», — дотепно помітила Тургенєву одна читачка).

И все-таки цей роман завжди залишиться одним із самих загадкових добутків світової літератури поряд з «Горем від розуму» Грибоєдова; у цих книгах відбиті споконвічні протиріччя людського життя — максималізм юності й життєва мудрість, безкомпромісність і вміння прощати, дерзання й філософська споглядальність… Що краще? Відповідь на це у вічності, у спокої «байдужої природи», в останніх, примирних рядках роману