Аналіз епізоду «Сон Ярослава» в «Слові об полицю Игореве»

За майже двовікову історію вивчення «Слова об полицю Игореве» найбільш авторитетні його дослідники — В. П. Адрианова-Перетц, Д. С. Лихачов, Б. А.

Рибаков, Л. А. Дмитрієв, М.

В. Щепкина, а до них Вс. Міллер, А. Н. Веселовский, И.

Н. Жданов, В. М.

Істрін, А. С.

Орлів, В. Н.

Перетц, В. Ф. Ржига, И. П. Еремин, Н. К.

Гудзий і багато хто інші — прийшли до висновку, що «Слово» — добуток письмової літератури, що увібрало в себе все краще, що створила літературна традиція домонгольской Русі. Із цього погляду пієтет, що проявляє автором «Слова» стосовно свого попередника, досить знаменний Висока оцінка творчості Бонна, майже сторіччя через відзначена в «Слові», дозволяє — з тим або іншим ступенем імовірності, — зробити спробу виділити й реконструювати уривки добутків поета XI в., використані автором «Слова» для сюжету кінця XII сторіччя. Сам по собі факт подібного використання тексту характерний для літератури того часу. «У середньовічному добутку, — указує Д. С.

Лихачов, — крім авторського тексту, як правило, перебуває текст його пред-шественниов, інкорпорований автором до складу «свого» добутку» 1. Для автора «Слова» подібний прийом був втройне виправданий.

Використовуючи спадщину Бонна, вона, по-перше, віддавав належне літературній етиці свого часу, по-друге, розробляв подібні образи з тими ж іменами, які носили його герої (Святослав, Ярослав, Всеволод, Олег, Роман і т. п. ). Прикладом може служити «Похвала каганові нашому Володимирові», приписувана київському митрополитові Иллариону. У теперішньому творі, що не претендує на охоплення й визначення всього поетичної спадщини Бонна, укладеного в «Слові», робиться спроба вичленовування лише деяких таких уривків, у першу чергу, що концентруються навколо образа Святослава, і можлива реконструкція їхнього первісного виду.

Попереджаючи докори літературознавців, схильних розглядати «Слово» винятково як літературний твір, що вимагає специфічного підходу, хочу підкреслити, що в цьому випадку я підходжу до йому як історик, сприймаючи його текст як своєрідний, але проте історичне джерело, що містить — при всій своїй поетичній образності — достовірні й відомості, що піддаються перевірці, про реалії, події й людей, інформація про які може носити не тільки позитивний, але й негативний характер у вигляді умовчувань, купюр і перекручування тексту З перших же кроків дослідник структури «Слова» зустрічає ряд серйозних перешкод. Вичленовування інкорпорованих текстів більше раннього часу виявляється скрутним і тому, що високий талант автора «Слова» міг органічно ввести в тканину власного добутку кращі уривки попередника, і тому, що наступні редактори й переписувачі, не розуміючи окремих, давно забутих ситуацій, імен, що випали із уживання архаїчних слів і понять, своїми перекручуваннями й переосмислюваннями сприяли появі «темних місць», прямому псуванню, а, може бути, і частковій втраті тексту4. От чому при спробі такого аналізу доводиться використати не один який-небудь прийом — виділення уривка по ритмічному малюнку, значеннєвому фарбуванню, архаїчним лексемам і реаліям, протиріччю поетичного образа відомої (або відновлюваної) дійсності, — а сукупність їх усіх, причому особливе значення одержує сама історична обстановка другої половини XI в. , на яку падає час життя й творчості Бонна Точка зору Аляб’єва на вивчення «Слова» є значною мірою конкретним вираженням ідей чудового російського педагога-демократа В.

И. Водовозова, що також відкидав філологічний аналіз як «скучнейший розбір слів, що збуджує позіхання й у вихованцях і викладачі. Подібний аналіз Водовозів уважав марним для вивчення не тільки літератури, але й мови: «Яка користь для практичного знання мови, якщо я визубрю всі коріння, суфікси й закінчення іменників, займенників і дієслів, якщо я дійду до таких тонкостей, що буду відрізняти мову Нестора від мови «Слова об полицю Игореве»?

… чи Не ведуть до цього практичного знання всього естественнее вправи, передбачувані при уважному розборі письменників?». Що стосується шкільного вивчення «Слова об полицю Игореве», те Водовозів у цьому плані тричі звертається до пам’ятника. Рекомендації В.

И. Водовозова опираються на його загальну мотодологическую концепцію про те, що літературу потрібно вивчати як явище громадського життя: «Знайомлячи із творами, я відшукаю в них не тільки особисту думку автора, але й вплив всього навколишнього середовища його: природи, суспільства, життя». Головне в аналізі добутку, говорить Водовозів, — «визначити дух відомої епохи». У книзі «Оповідання з російської історії» «Слово об полицю Игореве» даний як матеріал для читання школярам молодшого віку.

Добуток приводиться в дуже гарному переказі, з елементами аналізу. Укладач книги як би бачить дитину, що слухає його оповідання. Виклад супроводжується репліками: «Щоб гарненько зрозуміти цю пісню, нам необхідно познайомитися з деякими подіями після смерті Володимира Мономаха».

Або: «Тепер скажемо про князів, які є головними особами в «Слові об полицю Игореве». Або: «От події, які описані в знаменитій пісні «Слово об полицю Ігоровім». Хто неї склав — невідомо, але, імовірно, співак був один з людей, близьких до князя, і склав її незабаром після походу» і т. д.24 Гімназистам старших класів призначалася спеціальна глава про «Слово» у книзі «Древня російська література від початку грамотності до Ломоносова» (1872 р.

). Говорячи про ідею «Слова об полицю Игореве», В. И. Водовозів відзначає народності добутку: «Він (автор «Слова») искренно говорить про нещастя землі росіянці, дорікає князів, що в дрібних рахунках і звадах вони забули загальну народну справу…

Поруч із несчастием Ігоря він ясно бачить народне горе й волає до сучасних князів, щоб вони помстилися за землю Росіянку, за образу цього часу».