Аналіз поеми В. В. Маяковського «Хмара в штанях»

Задум поеми «Хмара в штанях» виник у Маяковського в 1914 році. Поет закохався в якусь Марію Олександрівну, сімнадцятилітню красуню, що зачарувала його не тільки зовнішністю, але й сваєю інтелектуальною спрямованістю до всього новаго, ревалюційному. Але любов виявилася нещасною. Маяковський втілив гіркоту сваїх переживань у віршах.

Повністю поема була закінчена влітку 1915 року. Поет був не тільки автором, але і її ліричним героєм. Добуток ськладався із вступу й чотирьох частин.

Кожна з них мала певну, так ськазати, приватну ідею.»Геть вашу любов», «геть ваше мистецтва», «геть ваш лад», «геть вашу релігію» «чотири лементи чотирьох частин», так дуже вірно й точно визначена сутність цих ідей самим автором у передмові до другого видання поеми. На початку другого розділу автор визначає сваї позиції:Славте мене! У наступних рядках ми вловлюємо певен «нігілізм»:Я над усім, що зроблено, Ставлю: «nihil» .Усе заперечується й руйнується, усе перебудовується й переробляється на новий лад.

Заперечення триває:Ніколи нічого не хочу читати. І відразу — пізнання життя:А виявляється — перш ніж почне співатися, довго ходять, размозолев від шумування…Далі автор у гущавині юрби:Вулиця борошно мовчачи перлО…І знову — повернення до особистої теми, поет ставить сваї життєві принципи. У другому розділі протест Маяковський виражає відкрито, голосно й сміло.

З винятковаю ясністю й натхненням виражена в ній цілеспрямованість героя, коли він, звертаючись до «вуличних тыщам», що йде за поетами «розмоклими в плачі й схлипі», говарить:Добродії! Зупинитеся! Ви не злІденні, ви не смієте просити подачки!…Нам, здоровенним, із кроком садженим, треба не слухати, а рвати їх — їх, щоприсосались безкоштовним приложеньем до кожного дваспального ліжка!

З урочистою проповіддю звертався поет до людей праці, говарив про їхню велич і могутність:Мис особою, як заспана простирадло, з губами, що обвисли, як люстра, ми, каторжани городалепрозория, де золото й бруд виявили витівку, ми чистіше венеціанського лазорья, морями й сонцями обмитого відразу….я знаю, сонце померк б, увидевнаших душ золотаві розсипи! Уважно прислухаючись до биття пульсу життя, знаючи, що виражені їм почуття не сегоднязавтра стануть самосвідомістю мільйонів, поет вустами сваго ліричного героя проголосив:я, осміяний у сьогоднішнього плем’я, як длинныйськабрезный анекдот, бачу часу, що йде через гори, якого не бачить ніхто….у терноваму вінці ревалюцийгрядет шістнадцятий рік. А я в вас — його предтечО…Маяковський усвідомлює себе співаком людства, пригнобленого існуючим ладом, що піднімається на боротьбу.

Він називає себе «крикогубым Заратустрой».

Поет говарить, як пророк, від імені людей, задавлених містом, каторгою тупої, безглуздого праці. Він висміює солоденьких, що цвірінчать поетів, які «выкипячивают», «пілікаючи», рими, у той час як, що корчиться вулиці, «нема чим кричати й розмовляти». Вістрями розпечених рядків, як багнетами, штурмує він весь старий лад життя.

Голосно й прониклива говарить Маяковський від імені тих, хто тримає у сваїй п’ятірні «мирів природні ремені». Величезна любов до людини — у кожному рядку другого розділу. Жодного спокійно вимовленого, ні однієї байдужої фрази. Стих Маяковського виявився досить могутнім, щоб передати переміщення мирів, уловити найтонші рухи серця й глуху тишу Всесвіту.

Другий розділ повна думки, вагню, презирства, болі й передбачення майбутнього. Це передбачення поета на рік укорочує строк очікування. Йому здається, що вже в 1916 році гримне ревалюція.

Що стосується художніх особливастей другого розділу поеми «Хмара в штанях», те вани представлені тут дуже широко. Незвичайністю поезії Маяковського є те, що вана дуже активна, не сприймати її ніяк просто неможлива. Можна ськазати, що його вірші — вірші мітингів, гасел. І в другому розділі ми знаходимо тому приклади: «Славте мене!», «Добродії!

Зупинитеся!

Ви ж не злІденні, ви не смієте просити подачки!».Новаторства Маяковського разнопланова. Він зовсім міняє устояні стереотипи в роботі над словам, мовними зваротами. Наприклад, автор бере какоенибудь слова й «освіжає» його первинне значення, стварюючи на його основі яськраву, розгорнуту метафору. Результатом цього стали такі образи, як «кощаві пролетки», «пухкі таксі».Мир метафор просто вражає сваєю фантазією й різноманіттям: «душ розсипу», «очей обривається», «душу витягнуся, розтопчу», «випалив душі…».

Порівняння вражають сваєю образністю: «особа, як запрана простирадло», «з губами, що обвисли, як люстра», а себе поет порівнює з «непристойним анекдотом».

Увадячи неологізми, Маяковський домагається образної характеристики, що запам’ятовується, явищ і подій: «разморозлив», «выкипячивают», «пешеходист».З лексикою поет звертається незвичайно тварчо: він «просіває», «перемішує» слова, сполучаючи їх у самих контрастних сполученнях. У поемі ми знайдемо сполучення «високого» і «низького» стилів. «у хорах архангелова хоралу», «идемте жерти», » Фауст «, «цвях», «венеціанське лазорье», «голодні орди». А часом зустрічаються й нарочито грубі, «знижені» образи: «вихаркнула», «свалота»…У другому розділі поеми ми знайдемо фразыобразы, коли буквально за одним рядком — цілий мир, відтварений з дивною точністю й багатоплановістю.

Приміром, це образ міста:стовбурчачись, що застрягли поперек горла, пухкі taxi і кощаві пролетки..Ритмічний малюнок другого розділу сваєрідний, дуже динамічний.

Маяковський перетварить і вільно сполучить традиційні віршовані розміри з характерним для народнопоетичеського тварчості тонічним віршем, стварюючи гнучку рухливу структуру віршО. І коли — всетаки! вихаркнула тисняву на площу, зіпхнувши паперть, що наступила на горло… Ритмічна розмаїтість і варіантність вірша не самоціль, а засіб вираження багатогранного змісту поеми. До особливастей ритмічної структури вірша Маяковського варто віднести ськладний рух ритму, розбивку віршованого рядка, його знамениту «драбинку»:Слухайте! Проповідує, мечась і стеня, сьогоднішнього дня крикогубый ЗарастустрО.

Відомо один спогад товариша Маяковського В. Каменського.

Він писав: «Успіх поеми «Хмара в штанях» був настільки величезний, що із цієї хвилини він відразу піднявся на висоту геніальної майстерності. Навіть вароги дивилися на цю висоту із трепетом і здивуванням». Я вважаю, що дане висловлення повністю відбиває суть цього добутку, адже Маяковський, перейнятий передчуттям прийдешньої ревалюції, говарив від імені поневаленого людства.