Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону. Альбер Камю

Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону Альбер Камю так — мир абсурдний; так — від богів нічого не доводиться чекати. І однак, потрібно, дивлячись в особу невблаганній долі, усвідомити неї, знехтувати й у тій мері, у який це в наших людських силах, змінити її». Зрозуміло, що до цього голосу прислухалися.

Залишалося тільки це, або — нічого. От молодий письменник, що з перших кроків проникнув у саме серце сучасного миру.

Його роль, грубо говорячи, полягала в тому, щоб зробити цей мир прийнятним для зневіреної молоді, не заперечуючи при цьому, що для розпачу є всі підстави. «Сторонній» — це життєва реалізація «Міфу про Сізіфа», людина, присуджена до смерті за абсурдний злочин і врятований тим, що його погубило. «Чуму» грає стосовно існування колективу ту ж роль, що «Сторонній» стосовно існування індивіда. Подібно тому як Мерсо відкриває для себе красу життя завдяки шоку, що будить у ньому протест, ціле місто — Оран — пробуджується до свідомості, коли виявляється в ізоляції, у владі чумного мору.

Але в диптиха Камю є й друга частина; це » людина, ЩоБунтує,». «Я вірю, що ні в що не вірю, — говорить людина, Що Бунтує, — але не можу сумніватися в тім, що протестую». людина, Що Бунтує, — це людин, що говорить «ні», але він не може сказати «ні» існуючий, не сказавши «так» чомусь іншому. Чому ж він говорить «так»?

Висновок книги звучить мужньо. Камю не відрікається від бунту, не нехтує дію. Але вище всього він ставить почуття міри. «Наша розідрана Європа бідує не в нетерпимості, але в роботі й взаєморозумінні». «Щира щедрість стосовно майбутнього полягає в тому, щоб віддати всі сьогоденню». Тут, сьогодні, негайно — от де слід трудитися.

Це буде важко. З несправедливістю ніколи не покінчити, але людина завжди стане бунтувати проти її. Це Диявол говорить нам: Eritis sicut dei (Ви будете як боги) [2]. Щоб стати людиною сьогодні, потрібно відмовитися бути богом. Камю не повторює слів Вольтера: «Потрібно обробляти свій сад». Він, скоріше, пропонує, по-моєму, допомагати приниженим обробляти їхній сад.

«Художник, дійсно ангажований, — це той, котрий, не відмовляючись боротися, відмовляється встати в ряди регулярної армії; я хочу сказати — вільний стрілець». Таке останнє втілення Камю, і не треба забувати, що із всіх учасників боротьби вільний стрілець самий уразливий. Камю не виносив, коли в ньому бачили проповідника моралі, індивідуальної або соціальної. «Я не доброчесний», — говорив він. І я думаю, йому дійсно були властиві деякі «гріхи».

На щастя. Великий художник — це насамперед великий жизнелюбец. Камю заніс у свою «Записну книжку» чотири умови щастя, як їх розумів едгар По: 1 — жити на природі; 2 — бути улюбленим; 3 — відмовитися від честолюбних задумів; 4 — творити. Програма гарна, і, як мені здається, Камю їй випливав. Його почитали й гудили. «Я починаю позбуватися від чутливості до чужих суджень про себе», — сказано в «Записних книжках». Творча спадщина Камю дивно по своїй цілісності й чистоті форми.

Він був великим класиком і в той же час художником сучасним, тісно зв’язаним зі своєю епохою. І він залишається прикладом письменника, що ніколи не здавався. Коментарии
АЛЬБЕР КАМЮ
Альбер Камю (1913-1960) належить поряд із Сартром до найвизначніших представників екзистенціалізму в літературі. Виступивши в роки другої світової війни з філолофсько-художньою концепцією «абсурдності» людського буття (повість «Сторонній» — 1942, філософське есе «Міф про Сізіфа» — 1942, п’єса «Калигула» — 1944), Камю надалі прийшов до ідеї героїчного, хоча й свідомо безнадійного, опору злу (роман «Чуму», 1947), гуманістичного протесту, у якому людина здатна знайти себе й усвідомити свою спільність із іншими (есе » людина, ЩоБунтує,», 1951). Етика Камю розділяє сильні й слабкі сторони екзистенциалистской етики в цілому: твердження моральної відповідальності людини сполучається в ній із суб’єктивістським розумінням цієї відповідальності, з історичним песимізмом. Публикуемий уривок витягнутий зі статті Моруа «Роль письменника в сучасному світі», надрукованої в його книзі «Шістдесят років мого літературного життя» (1966).

1 Камю став лауреатом Нобелівської премії в 1957 р. 2 Слова, якими біблійний змій зваблював Еву (Книга буття, III, 5).