Переді мною автопортрет Олександра Сергійовича Пушкіна, зроблений поетом у тисяча вісімсот двадцять дев’ятому року
Чіткі різкі лінії, майже шаржевая манера. Часто на полях рукописів поет малює своїх героїв, себе або близьких. Цей автопортрет з’являється в той час, коли поет просить руки Наталі Гончаровой. Йому не відмовляють, але й не дають згоди. Пушкіна відправляється в подорож, не схвалене урядом. Його шлях лежить на Кавказ, де йшла війна. У шляху Пушкін пише замітки, що послужили основою добутку «Подорож в Арзрум», тоді ж написані вірші «На пагорбах Грузії лежить нічна імла…», «Кавказ», «Обвал». Враження, отримані на Кавказі, явно відбиті в автопортреті 1829 року
Поет з’являється перед нами воїном, що їде на коні в Арзрум, адже він разом з російськими військами ввійшов туди. Є й ще одна версія — поет на коні тікає від уряду. Від розпачу він не знає, куди йому подітися. І ще, я думаю, автопортрет пов’язаний з відповіддю Гончаровой. Поет нагадує мені Дон Кихота з його шляхетністю й вірністю прекрасній дамі. Донкіхотство протягає в кожному рядку вірша «Я вас любив», що ставиться до цього періоду
Поет пізніше дістав згоду на шлюб. Звичайно, хіба така велика любов могла залишитися без відповіді, взаємності