Баглюк Григорий Никитович

Дата рождения — 23 декабря — 1904 Дата смерти — 01 марта — 1938 Вже протягом кількох десятиліть постать Григорія Баглюка, відповідального редактора журналу «Забой» -«Літературний Донбас», відомого у 20-х роках письменника, привертає увагу дослідників літературного процесу на Донбасі. Від початку 60-х років, з часу його реабілітації владою, і до останнього десятиліття його творчий і життєвий шлях літературознавці і краєзнавці прагнуть піддати ретельному аналізу. Така увага не випадкова. На фоні літературного життя Донбасу 20- поч. 30-х років постать Григорія Баглюка була непересічним явищем: питомий донбасівець, талановитий письменник і активний організатор письменницьких сил глибоко увійшов у культурне життя краю. Саме в той час на Донбасі під потужним благотворним впливом української революції 1917-1920 років становилось українське письменство. Одна з провідних ролей у цьому процесі належала Баглюку. Він був автором роману «Молодість» , кількох оповідань, зокрема, «Розповідь про підсудного», та популярних серед молоді віршів. Двадцяті роки — це новий етап розвитку літературного життя на Донбасі, час становлення письменницької організації «Забой» та одноіменного художньо-публіцистичного журналу. У середовищі письменників розгортаються пошуки нових тем, жанрів та образів. Митці ще можуть вибирати кращий для себе варіант служіння у слові пролетарям та радянській владі. В республіці у цей час розгортається українізація. Починається активний перехід письменників Донбасу на українську мову (Б. Горбатов, Г. Баглюк, В. Гайворонський, Г. Жуков, В. Торін, Ю. Черкаський та ін). Літературний Донбас інтенсивно втягується у вир загальноукраїнського літературного життя, висуває десятки нових поетів, прозаїків і критиків. Потужний літературний рух із своєю власною автономною письменницькою організацією і журнальною трибуною-непересічне явище в українському літературному житті. Шахтарським краєм опікуються відомі українські письменники Іван Ле та Іван Микитенко, перший з яких очолив на початку 30-х спілку письменників «Забой», а другий увійшов до складу редакції однойменного часопису. Журнал «Забой» активно пропагує на своїх сторінках десятки творів молодих поетів і прозаїків. Тут інтенсивно друкуються поети Василь Іванів-Краматорський, Кость Герасименко, Микола Упеник, Дмитро Надіїн, Володимир Сосюра, прозаїки Григорій Баглюк, Василь Гайворонський, Юліан Западинський, Фелікс Ковалевський та ін. Часто авторами журналу стають робітники, переважно передовики виробництва — це пріоритетна автура редакційної колегії і спілки письменників. «Твори на сторінках «Забою» — це в основному нарисового змісту оповідання й повісті, які відтворюють життя промислового Донбасу, виробничі проблеми на заводах, фабриках і руднях (так спочатку називались шахти), актуальні вірші тощо. На підприємствах відкривались осередки «Забою», в яких, на думку спілчанського керівництва, повинно було вигострюватись і гартуватись письменницьке робітниче слово. Та на початку 30-х років страшний комуно-кремлівський смерч пройшовся над Україною ( в котрий уже раз!): відбувся судовий процес над так званими членами СВУ, у 1932-1933 рр. — владою організовано штучний голодомор в українських селах. У цей час тотально знищуються здобутки українства за межами України в республіках СРСР: закрито тисячі українських шкіл та періодичні українські органи, репресовано повністю українську інтелігенцію, арештовано українську книжку. В ряду цих злочинів проти українського народу і винищення українського письменства на Донбасі. Учасник тих подій і сам репресований владою літератор Василь Гайворонський, заступник відповідального редактора журналу «Літературний Донбас» початку 30-х рокі, згадує: «…одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкували «Літературний Донбас», присвячений з’їздові письменників (з’їзд повинен був відбутися у кінці 1932 року в Артемівську-В. О.), поставило біля машин озброєну варту, а вже вночі почалися арешти. Арештовано лише кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту письменників узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали». Причини такого крутого і трагічного повороту подій В. Гайворонський бачить перш за все ось у чому: «І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників П. Безпощадний, П. Сєвєров, П. Чебалін захопили журнал у свої руки, зрусифікували його, назвавши вже по-російському «Литературный Донбасс», і видають вони