Базаров Павло Петрович. Твір за романом І. С. Тургенєва «Батьки і діти»

Спори Базарова і Павла Петровича представляють соціальну сторону конфлікту в романі Тургенєва «Батьки й діти». Тут стикаються не просто різні погляди представників двох поколінь, але і дві принципово різні політичні точки зору. Базаров і Павло Петрович опиняються по різні боки барикад у відповідності з усіма параметрами. Базаров — різночинець, виходець з бідної сім’ї, вимушений самостійно пробивати собі дорогу в житті.

Павло Петрович — потомствений дворянин, хранитель сімейних уз і традицій. Належність їх до різних поколінь не дозволяє говорити їм на одній мові. Виходячи з вищесказаного немає нічого дивного в тому, що у цих людей сформувалися зовсім різні погляди на життя. Єдине, що їх об’єднує, це непохитність, безкомпромісність і бажання нав’язати свою точку зору співрозмовника.

Паралельно словесним баталіям Базарова і Павла Петровича, відносини яких носять соціально політичний характер, Ми спостерігаємо суто сімейний конфлікт між Аркадієм і його батьком Миколою Петровичем . Аркадій шукає свій власний життєвий шлях методом проб і помилок. Його ставлення до традицій, авторитетів та інших важливих для його батька речей досить легковажне. Йому не вистачає мудрості років, терпимості й уваги до інших людей, які є у його батька.

Конфлікт Аркадія і Миколи Петровича не несе в собі ніякого політичного початку, він очищений від соціальних мотивів. Його суть — одвічне нерозуміння між молодістю і старістю. Проте така ситуація зовсім не суперечить природі речей.

Навпаки, старість — це гарант збереження моральних цінностей, культурної спадщини і традицій у суспільстві. Молодість у свою чергу забезпечує рух прогресу своєю тягою до всього нового і незвіданого.

Зовсім інша річ взаємини Базарова і Павла Петровича. Євген Васильович різкий, часом грубий, рішучий, категоричний у своїх судженнях і безапеляційно у своїх висновках. Він щиро вважає, що хороший хімік варто двадцяти поетів. Він не розуміє ролі культури в суспільстві.

Він пропонує все зруйнувати, щоб з чистого аркуша почати писати історію наново. Цим він часом вганяє у відчай Павла Петровича, з яким він сперечається. Ми бачимо максималізм обох сторін, доведений до крайності.

Ні той, ні інший не бажають поступитися одне одному і визнати правоту опонента. У цьому і полягає їх головна помилка. Всі сторони мають рацію до певного моменту.

Прав і Павло Петрович, який стверджує про необхідність збереження спадщини предків, прав і Базаров, що говорить про необхідність змін. Обидві ці сторони — сторони однієї медалі. І той і інший щиро переймаються долею рідної країни, але методи у них різні. Ці методи відрізняються і по соціальній забарвленості, і за віковим фактором.

Є одна приказка: «Якщо б молодість знала, якби старість могла». Молодим дуже часто не вистачає зрілої мудрості, зваженого і обдуманого рішення, гнучкості в розумінні, безкорисливості та відкритості в любові. Зрілість дає людям безмежну і всепрощающую любов до своїх дітей, але одночасно гасить вогонь в душі, запал натури, інтерес і цікавість до всього нового, а дає взамін мудрість і обережність. Старість не здатна на радикальні зміни в житті.

Це доля молодості. Але й молодість рідко здатна на глибоку повагу до традицій, які так дорогі серцю зрілих людей.

Якщо проблеми взаємини старості та молодості носять природний, природний характер, то соціальні і політичні суперечності штучно вирощені в суспільстві. Злиття таких проблем породжує глибоке нерозуміння і трагізм взаємин. Це намагався показати Тургенєв у своєму романі «Батьки і діти».