Беранже — характеристика літературного героя

Беранже — герой декількох творів Е. Йонеско, серед яких найвідоміше — п’єса «Носороги» .

Беранже зумів всіх збентежити анти-п’єсою «Лиса співачка» і трагічним фарсом «Стільці» , Йонеско публікує в різних журналах короткі новели, які залишаються до пори до часу непоміченими. Коли після успіху «Носорогів» новели були видані Галлімар , з ‘ясувалося, що вони передували багатьом знаменитим п’єсами. У тому числі і п’єсі, де вперше з’являється Беранже .

Новела написана від першої особи і називається «Фотографія полковника». «Я» з новели набуває в п’єсі ім’я Беранже і дозволяє припускати в ньому альтер-его автора.

Живе серед покірних обивателів, хто змирився з невидимим і незрозумілим вбивцею, що тероризує мешканців містечка, який Беранже хоче перетворити на «променистий місто», він єдиний прагне прибрати зло, що заважає щастю людей. Із завзятістю, яке здається навколишнім абсурдним, Б. хоче зустрітися з убивцею і розгадати його таємницю: той не чіпає раболіпних чиновників і взагалі всіх, хто покірний чужій волі. Б. попадається на ту ж приманку, яку вбивця використовував для попередніх своїх жертв, він наївний і не пристосований до боротьби, але в його вчинку проявляється непокірність, очевидна несхожість на інших.

У ще більшою мірою ці риси притаманні Б. з » носорогів » . Опиняючись свідком загального оноеорожіванія, він всіма силами прагне зберегти свою індивідуальність, не втратити людську подобу навіть тоді, коли перетворення в носорога виявляється єдиною можливою формою існування. У однойменній новелі Б. виступає оповідачем, і ми з самого початку розуміємо, що він вцілів у страшні події.

У п’єсі результат його сутички стає ясний лише у фінальних фразах: «Я остання людина, і я ним залишуся до кінця! Я не здамся! » В обох п’єсах те зло, з яким бореться Б., забирає в нього кохану, але втрата надає йому сили піти до кінця. Наступного Б., героя п’єси «Повітряний пішохід» , особисті біди минуть: знаменитий драматург, за яким навіть на відпочинку полюють інтерв’юери , приїжджає в Англію в супроводі люблячих дружини і дочки. Вже герой однойменної новели вражав всіх здатністю літати без допомоги яких би то не було пристосувань, що неможливо пояснити за допомогою здорового глузду. У п’єсі ця спо собность Б. відкриває перед ним страшні картини руйнівних і спустошливих подій.

Від обивателів його відрізняє не стільки вільне ширяння над землею, скільки бажання проникнути в суть того, що відбувається, виробити власне ставлення до нього. І як його однойменні попередники, він опиняється за це покараний. Не раз з’являвся в небі літак скидає бомби саме на його будиночок.

Свідком руйнувань і повного спустошення колись могутньої безіменній імперії стає і самий «високопоставлений» з Б. — король Беранже I — герой п’єси «Король умирає» . Вперше від Б. багато що залежить, але він бездарно розпоряджається своєю владою і починає цікавитися долями оточуючих його людей лише тоді, коли усвідомить, що жити йому залишилося недовго. Трагікомізм ситуації, в якій опиняється герой, і очевидне прагнення драматурга з його допомогою представити сатиричний варіант одноосібної влади виводять Б. за межі того кола, в якій виявилися особливості характерів попередніх героїв на ім’я Б. Вони чинили опір отупінню людей і їх покірності перед обличчям сили, — він всіляко сприяв цьому. Вони володіли природним почуттям власної гідності, і саме це почуття допомагало їм не відступати перед лицем небезпеки.

Він і перед смертю у своїй промові-заповіті найбільше говорить про свою велич. А тому, очевидно, що головна фарба, якою Йонеско малює Б., все-таки сатирична.

Б. залишився у творчості драматурга-абсурдиста самим світлим і найлюдянішим чином. При всій відмінності ситуацій, в які він потрапляє в трьох п’єсах, його поведінкові імперативи подібні: він — не борець; ніякі ідеї його не захоплюють, він зовсім не інтелектуал, ясно уявляє собі, як треба вчинити в цій ситуації, він за самою своєю суттю, за своєю людській природі не байдужий до зла, у нього алергія на стадне існування; колективізм та індивідуалізм йому чужі. У Б. є необачно і безоглядність Дон Кіхота, але більше за все він — «проста душа», без пафосу і декларацій прихильна гуманістичним ідеалам, що не підлягає перегляду навіть в абсурдному світі