Біліє вітрило самотній, у скороченні

Список добутків у скороченні цього автора Розтратники Біліє вітрило самотній Алмазний мій вінець Уже написаний Вертер Дачний сезон закінчився, і Василь Петрович Бачей із синами Петей і Павликом вертався в Одесу. Петя востаннє оглянув поглядом світною ніжною блакиттю нескінченний морський простір. На пам’ять прийшли рядка: «Біліє вітрило самотній У тумані моря блакитному…» И все-таки головне зачарування моря становила для дев’ятирічного хлопчика не мальовничість його, а споконвічна таємничість: фосфоричне світіння, схована життя глибин, вічний рух хвиль… Повним таємниці було й бачення броненосця, що збунтувався, кілька разів появлявшегося на обрії. Але от прощання з морем закінчилося. Всі троє розмістилися на лавах, і диліжанс рушив.

Коли до Акермана залишалося верст десять і по обидва боки дороги вже тяглися суцільні виноградники, пасажири услихали гвинтівковий постріл, а через мінуту задні двері диліжанса відкрилися й кремезна людина застиг було на підніжці. Але отут спереду здався кінний роз’їзд, і він швидко пірнув під лаву.

Петя встиг помітити руді флотські чоботи й витатуюваний на руці якірець, як і тато, він зробив вигляд, що нічого не відбулося, і відвернувся. Через півгодини тато порушив мовчання: «Здається, під’їжджаємо… На дорозі ні душі».

Пролунав шерех, і зараз же ляснула двері… На пароплаві «Тургенєв» Петя, не знайшовши підходящих для знайомства однолітків, став спостерігати за дивним вусатим пасажиром. Вусатий явно когось розшукував і нарешті зупинився перед сплячим на палубі й що прикрила картузиком особа чоловіком.

Петя остовпіли: колоші, що задерлися, оголили рижину флотських чобіт, які дві години тому визирали з-під ослона диліжанса. Коли минули Ланжерон, вусатий підійшов до сплячого, взяв за рукав: «Родіон Жуків?» Але той відіпхнув вусатого, підхопився на борт і стрибнув у воду.

…Вечоріло, коли Гаврик з дідусем вибрали перемет і налягли на весла. Зовсім недавно пройшов пароплав «Тургенєв».

Виходить, уже біля восьми й треба квапити. Раптом чиїсь руки схопилися за корму шаланди.

Коли дід з онуком витягли плавець у човен, він був майже в непритомності й ледь проговорив: «Не показуйте мене людям. Я матрос». Ранком Гаврик зібрався до Терентія, старшому братові. Матроса явно шукали. Біля тиру на маленькому прибережному ярмарку вусатий пан у казанку розпитував Йосипа Карловича, чи не помітив він учора ввечері чого-небудь підозрілого. Довідавшись, що Гаврик живе неподалік, вусатий прийнявся розпитувати і його, але деякого зумів домогтися.

Хлопчик у свої дев’ять років був розважливий і обережний. По дорозі на Ближні Млини Гаврик зустрів Петю й запросив із собою до брата. Пете строжайше було заборонено відлучатися так далеко й так надовго, але з Гавриком він не бачився все літо, крім того, так хотілося розповісти про подію на «Тургенєві».

Уже в сутінках Терентій привів у халупку діда щуплого молодо го людини в пенсне. Ілля Борисович підтвердив, що Родіона Жукова бачив у труни потемкинца Вакулинчука, і передав матросові згорток з одягом. Гаврик відправився подивитися, чи всі спокійно. За рогом хлопчика схопив уже знайомий йому вусатий. Гаврик закричав. «Мовчи, уб’ю!» — шпик рвонув його за вухо.

Три тіні метнулися від халупки до обриву, прогримів постріл… Розлютовані невдачею жандарми допитали діда й відвезли в ділянку. Гаврик перебрався до Терентія, носив дідові передачі, дуже переживав, довідавшись, що діда щодня б’ють. Депо, де працював брат, страйкувало, і Гаврик намагався заробляти чим тільки міг. Непоганий дохід приносила гра у вушка.

Петя теж захопився вушками, але був занадто азартний, нетерплячий і програвав навіть те, що позичав. Згубне для всякого гравця бажання відігратися затягувало в безодню. Він з м’ясом вирвав гудзика батьківського віцмундира й упав до того, що спочатку забрал з буфета залишену куховаркою Дуней здачу, а потім викрал зі скарбнички Павлика гроші, що збираються їм на велосипед. Але програв і це, так що один раз Гаврик оголосив, що чекати більше не бажає й що Петя надходить у рабство, поки не расквитается. У місті тим часом кілька кварталів було оточено військами, чулася стрілянина. Якось Гаврик велів Пете принести ранець так не забути взяти гімназичний квиток.

Він завантажив ранець важкими мішечками вушок, і вони відправилися в райони, оточені солдатами. Потім вушка забирали вже на Малої Арнаутской, у хазяїна тиру Йосипа Карловича, і дворами пробиралися до будинку з гучним двором-колодязем. На свист Гаврика спускалася людина й забирав «товар. Петя тепер добре розумів, що це були за вушка.

Останній рейс йому довелося зробити поодинці: в оточення расхаживал пам’ятний обом хлопчикам вусатий. У знайомому дворі-колодязі на його розпачливий лемент (свистіти він так і не навчився) виглянула людина й покликав його наверх. Це був випадний потемкинец — матрос, хоча тепер довідатися його заважала борідка й вусики. У кухню ввійшов Терентій: «Однаково не удержимося. Будемо по дахах іти.

Вони тама знаряддя ставлять». Будинку хлопчика чекали нові випробування. У місті йшли погроми.

Прийшла просити притулку сім’я Коганов, і Бачеи сховали їх у задніх кімнатах. Коли юрба погромників увійшла в під’їзд, тато зустрів їх: «Хто дав вам право…» Його схопили, ударили, і, якби не поява Дуни з іконою в руках, справа прийняло б кепський зворот.

Гаврик з’явився під Новий рік: «Сховай, і будемо в розрахунку». Він подав чотири знайомих важких мішечки. Петя ледь встиг сховати їх у ранець, як зі знівеченим віцмундиром у дитячу ввірвався тато, за ним з ревінням влетів Павлик: Петька обкрав його! Тато змінився в особі: він знає, у чому справа.

Син грає в азартні ігри, у ці, як їх там, паці, вушка… Перерва ранець, вона дістав мішечки й кинув їх у палаючу грубку. Петя крикнув: «Цокайте!» — і зомлів. Він прохворів всю зиму й тільки після Великодня відправився до Гаврика. Дідусь умер, сім’я Терентия, що ховається, жила тепер у халупці. Пете зраділи й запросили на маївку.

День був чудовий. Друзі сіли на весла, Терентій розташувався на кормі. У Малого Фонтана в шаланду стрибнув пан у синьому костюмі, кремових штанях, зелених носках і білих туфлях. Солом’яний капелюх-канотье, тростинка, рукавички завершували його туалет. Це був матрос.

Він оглянувся на берег і підморгнув веслярам. Далеко в море вже зібралися рибалки, щоб вислухати мовлення потемкинца. Після маївки хлопчики, покруживши години два, висадили Родіона Жукова на Ланжероне, де він відразу ж змішався з юрбою. Через тиждень Гаврик знову покликав Петю в море, уже під вітрилом. Швидко добралися до Великого Фонтана.

Там Гаврик велів Пете піднятися на обрив і, як здасться пролетка, махнути хусткою. Матроса заарештували, але комітет підготував вибух тюремної стіни, щоб Родіон міг бігти під час прогулянки. На шаланді під вітрилом він піде в Румунію. …Довгі мінути очікування, і от наприкінці провулка з’явилася пролетка. Петя замахав хусткою й побачив, як оживився внизу Гаврик. Терентій і матрос утекли до шаланди. Через мінуту вітрило наповнилося вітром, а трохи згодом став, віддаляючись, зменшуватися, але ще довго білів на блакитному просторі моря.