ЧиАктуальний образ Митрофанушки в наш час?

Учителі Митрофанушки — недоучений семінарист Кутейкин і відставний солдат Цифиркин — знають небагато, але свої обов’язки намагаються виконувати чесно й сумлінно. Однак головним вихователем недоука залишається сама Простакова зі своєю «твердою логікою» і настільки ж твердою мораллю: «Знайшов гроші, ні з ким не ділися. Всі собі візьми, Митрофанушка. Не вчися цій дурній науці». Тому чесним учителям Простакова рішуче воліє колишніх кучерів Вральмана за те, що «він дитя не неволить». У результаті Митрофан виявляється не просто невігласом, саме ім’я якого стало загальним, але й образом безсердечності.

Поки мати — повна господарка в будинку, він їй грубо лестить, видумує пояснення: «Так мені жаль стало… тебе, матінка: ти так утомилася, б’ючи панотця».

Коли ж за твердість господарки стосовно кріпаків маєток Простакових беруть в опіку й матір кидається до сина як до останньої опори, він стає відвертим: «Так відв’яжися, матінка, як нав’язала…». Це, звичайно, зовсім не смішно, а страшно, і таке зрадництво — гірше покарання злому неуцтву. «От лихої вдачі гідні плоди! » — підбиває підсумок Стародум. Брутальність лексики видає в Митрофані жорстокосердість і зла воля; неосвіченість душі веде до ліні; брутальність почуттів зводить до чисто тваринних інстинктів. У сцені бійки Скотинин називає Митрофана «пацею проклятої». Всім своїм поводженням і мовленнями Митрофан виправдує слова Стародума: «Невіглас без душі — звір».

Якщо не виховати належним чином дитини, не навчити його правильною мовою виражати розумні думки, вона назавжди залишиться «хворим неисцельно», невігласом і аморальною істотою Комедія Д. И. Фонвізіна «Недоук» написана на результаті XVIII століття. Сьогодні вже XXI століття, а багато хто її проблеми актуальні, образи усе ще живі. Однієї з основних проблем, порушених п’єсою, є роздум письменника про тім спадщині, що готовлять Росії Простакови й Скотинини. До Фонвізіна слово «недоук» не мало осудительного значення. Недоуками називалися дворянські діти, що не досягли 15 років, тобто віку, призначеного Петром I для надходження на службу.

У Фонвізіна воно одержало глузливий, іронічний зміст Виховання дітей — це проблема державна. Але вирішує її не тільки система освіти, але й кожна сім’я вотдельности. До шістнадцяти-сімнадцяти років дворянські діти всього лише «недоуки».

Їдять удосталь піроги, ганяють голубів, вони часті відвідувачі «дівочих». Нічим не утруждают себе, ні про що не піклуються. Але дитинство проходить швидко, діти повинні повзрослеть, піти на державну службу або продовжити справу батьків. Виходить, їх треба готовити до дорослого життя, і батьки готовлять дітей до життя у відповідності зі своїми ідеалами (якщо вони в них є), кожний по-своєму. Митрофан — єдиний син провінційних батьків. Дворянин, майбутній кріпосник або державний службовець.

«Схожий на матір»… Уже цим багато чого сказано. Мати, пані Простакова, — жорстока й владна жінка, підступна, хитра й жадібна. Неосвічена мати вчить свого сина наукам, але вчителів набрала «ценою подешевше», та й тим заважає.

Чого коштують її ради синові: «…друг мій, ти хоч для виду повчися, щоб дійшло до вух його, як ти трудишся! » «Нашед гроші, ні з ким не ділися. Всі собі візьми, Митрофанушка. Не вчися цій дурній науці!» Мати виховує Митрофана по своєму образі й подобі: він дурний, жадібний, ледачий. У припадку сказу вона кричить на двірську дівчину Палашку, що важко занедужала.

Вона не зважає на достоїнство тих, хто живе з нею поруч: давно підім’яла чоловіка, позбавивши його волі й своєї думки, принижує Софію, уважаючи її нахлібницею. У Простаковой ми бачимо тільки поміщицю, безграмотну, жорстоку й неприборкану. Ми не бачимо в ній жінку, у ній немає розуму, милосердя У деякому відношенні Митрофан пішов далі своєї матері. Згадаємо, як він жалує матінку, що утомилася, б’ючи панотця. Він відмінно розуміє, хто теперішній хазяїн у будинку, і незграбно лестить матері.

Сліпо й нерозважливо люблячи сина, Простакова бачить його щастя в багатстві й ледарстві. Довідавшись, що Софія — багата наречена, мати підлещується перед дівчиною й будь-якими способами бажає женити на ній сина Простакова думає, що зі своїм розумом Митрофан «залетить далеко», забуваючи народну мудрість: «Що посієш, то й пожнеш».

Видно, народної мудрості вона не знала, адже народ-те для неї гірше худобини. Вереміївна, що присвятила все своє життя службі в сім’ї Простакових, крім зуботичин, нічого не заслужила.

До Митрофана прийшли вчителя, а він гарчить: «Шибеник їх забери!» Цифиркина, що хоче хоч чомусь його навчити, Митрофан обзиває «гарнізонним пацюком», а після того, як не вдалося викрасти Софію, він разом з матір’ю має намір «прийматися за людей», тобто пороти слуг Отже, Простакова виховала сина так, як уміла і як хотіла. Що ж вийшло?

У самий критичний момент життя, коли вона виявилася «у розбитого корита», Простакова кидається до сина з вигуком: «Один ти в мене залишився, мій серцевий друг, Митрофанушка!» — і натрапляє на черству, грубу відповідь сина: «Так відв’яжися, матінка, як нав’язала!» «Лиха вдача» сина є прямий наслідок дурних якостей його батьків Митрофан — недоук насамперед тому, що він повний невіглас, що не знає ні арифметики, ні географії, нездатний відрізнити прикметник від іменника. Але він недоук і в моральному відношенні, тому що не вміє поважати достоїнство інших людей.

Він недоук і в цивільному змісті, оскільки він не доріс до розуміння своїх обов’язків перед державою. Цілком природно, що Скотининим-Простаковим чужо цивільне почуття, думка «бути корисним своїм співгромадянам» у цих голів прийти не може Митрофан не рветься ні до навчання, ні до служби й віддає перевагу положенню «недоука». Настрою Митрофана цілком розділяє його мати. «Поки Митрофанушка ще в недоуках, — міркує вона, — поки його й поніжити, а там років через десяток як вийде, избави боже, у службу, усього натерпиться». чиБагато таких Митрофанов?

Про цьому Вральман сказав: «Не журися, моя матінка, не журися: який тфой тражайший син — таких на сфете мільйони». «Ми бачимо, — говорить Стародум, — всі нещасні наслідки дурного виховання». Зараз інший час, інші люди.

Але Фонвізін говорить нам: виховує насамперед сім’я. Діти успадковують від батьків не тільки гени, але й ідеали, звички, напрям думок і життя. Як правило, яблуко від яблуні недалеко падає