Чичиков — ділок-набувач

Твір по літературі: Чичиков — ділок-набувач

У червні 1836 року після важких переживань, викликаних прем’єрою «Ревізора», Гоголь їде за кордон. І робота над новим добутком стає головною справою письменника. Сюжет «Мертвих душ», як і сюжет «Ревізора», Гоголю підказав Пушкін. Первісне бажання «…показати хоча б з одному боку всю Русь» поступово переростає в задум «твору повного», «де було б уже не одне те, над чим варто сміятися». Незабаром Гоголь відмовляється від первісного найменування «роман», гостро відчуваючи несхожість речі на існуючі прозаїчні жанри: «…річ, над якою… труджуся тепер… не схожа ні на повість, ні на роман…» Поема, але не у віршах — як у Пушкіна роман, але не в прозі. І, випливаючи задуманому, у центрі поеми не герой, а «антигерой» аферист Чичиков.

Гоголівський Чичиков — образ незвичайний, скоріше навіть не образ, а якась сверхмагическая сила. Протягом майже всього першого тому Чичиков невловимий як для поліції, так і для людей, з якими йому доводиться зіштовхуватися. Із самого початку Гоголь представляє свого героя так, що ми не можемо сказати про нього щось конкретне. «У бричці сидів пан, не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не можна сказати, щоб старо, однак і не так, щоб молодо», — пише Гоголь

У почуттях Гоголя до Чичикову вкладене відношення письменника до Росії того часу. Питання, куди йде Росія, що займала Гоголя, змушує його відправляти Чичикова в подорож, зіштовхувати героя з «мертвими душами». Гоголь будує поему у двох порівняльних, що розвиваються ракурсах, зображуючи мертву Росію, Росію поміщиків і чиновників губернського міста, і прихожу їй на зміну Росію Чичикових.

Росія Чичикових, представлена в поемі одним героєм, набагато більше важлива для розуміння авторського осудливого сміху. Життя Чичикову дісталася нелегка. Рано залишившись без батьківської підтримки, наш герой був змушений пробиватися в житті своїм розумом, манерами, увічливістю, тим більше, що особливими талантами він не блищав. Назавжди запам’ятавши завіт батька, «а пущі всього бережи копійку, копійкою все прошибиш», Чичиков всі свої сили підкоряє діяльності по «складанню копійки». Гоголь малює Чичикова так, що ми не можемо зрозуміти, що представляє із себе ця людина. Гоголь пише: «Про себе приїжджий, як здавалося, уникав багато говорити, і якщо ж говорив, то якимись загальними місцями, і з помітною скромністю». Єдине, чим Гоголь пожвавлює свого, героя, — це почуття страху, властивій кожній людині. Мабуть, один тільки Ноздрев догадується про сутність Чичикова, тому що сам негідник. «Адже ти великий шахрай, дозволь мені це сказати тобі по дружбі. Якби я був твоїм начальником, то я б тебе повісив на першому дереві», — радісно репетує Ноздрев. І Ноздрев, і Чичиков — авантюристи, тільки проявляється це в різні планах

Жадібність погубила Чичикова, і залишився один раз Павло Іванович без посади, без капіталу в п’ятсот тисяч, без того, що вже обіцяло йому успіх. Гарна риса Чичикова — це вміння не сумувати. Його життєва філософія зводиться до принципу: «Зачепив — поволок, зірвалося — не запитуй». Уже ці невеликі штрихи, що складаються в начерк портрета Чичикова, говорять про те, що особистістю він був неабиякої, широкій і щиросердої в авантюрі. Дрібні плани уживались у ньому із жвавістю натури. Величезний досвід, накопичений за довгий час служби, особливо досвід у знанні людських душ, непереборна пристрасть до збагачення не дозволили героєві після краху вдатися у відчай, а, навпроти, подвигли на здійснення «блискучої ідеї», що відвідала Чичикова в дні зневіри. Шахрайська операція з «мертвими душами» обіцяла солідний бариш

Чичиков — чудовий психолог, завдяки цьому він перевершує всіх поміщиків міста N. у їхніх сутнісних рисах: Манилова — у прожектерстві й увічливості, Ноздрева — у витонченості фантазії, Собакевича — у скупості й індивідуалізмі, Плюшкина — в «світлій жадібності». Чичиков як би виступає одночасно Маниловим, Новосибірським, З-Бакевичем і Плюшкиним у них загальних рисах

«Каменем спотикання» Чичикова стала Коробочка, що перевершила Впав Иванича в тупості й » дубиноголо-вости». Хто б міг догадатися, що «чорт її смикне» приїхати в місто довідатися про ціну на мертву душу!

Підлість «притягла» підлість і «захлинулася» у підлості. Чичиков зазнає поразки. Так і хочеться помітити: знав би, де спіткнешся, соломки б підстелив! Товариськість, хватка й неймовірне чуття героя проте не завжди можуть підказати йому «тонкі місця», тому що у величезній Русі часто неможливо розібратися, де кінчається одне й починається інше. Буржуазна епоха, що зріє в глибині поміщицької Росії, допомогла Чичикову придбати відмінні від інших героїв риси. Тому до вираження «Чичиков — ділок-набувач» можна було б додати — «у російських умовах».

«Милий негідник» Чичиков все-таки залишається негідником, якими б діловими якостями він не володів. І хоча багато хто говорять, що Чичиков — славний малий, Чичиков не перестане бути ділком у тім понятті, у якому на Русі завжди вкладали негативне значення. От чому ми разом з Гоголем випробовуємо легкий смуток щораз, коли зустрічаємося з Павлом Івановичем Чичиковим, одночасно й симпатизуючи оптимізму Чичикова, і засуджуючи предмет страсті героя — гроші, які роблять його негідником