Чим близька нам лірика П. Г. Тичини?

Тичина — один з найкращих ліриків в українській літературі. Він зробив величезний внесок в ліричну творчість України. Один із кращих його творів — ліричний вірш «Матері забуть не можу». Не один, а два голоси, два тони розвиваються у вірші — голос матері-України, що озивається до сина, і голос сина, що кличе матір:

І кричу я: Україно! Потім стану й прислухаюсь. Чути… Здалеку: — Тримаюсь! Хмарко!

Ластівко! Калино! — І в той бік я повертаюсь.

Розмови поета — це розмови з матір’ю Україною, вони задушевні, ніжні і водночас напружені, тривожні. Ліричний елемент — у раптових емоційних сплесках, характерних для «Сонячних кларнетів», але ще більш спонтанних, як у вірші «В безсонну ніч»:

Та ні. Не чуть нічого. Сонна поміж планет летить Земля…

О Батьківщино, син твій я! Не тонкостанна ти мадонна, а матір дужая моя!

Постійне звертання до матері-Батьківщини, пристрасне, болюче, ніжне, тривожне слово до народу, гнівне, нищівне звертання до ворога — все це найбільш повно виявляється в тичинівському вірші.

Своїми віршами Павло Григорович Тичина збагатив скарбницю української літератури. Він — один з основоположників української поезії, видатний майстер світової прогресивної літератури. Творчість Тичини — приклад самовідданого служіння народові.

Тичина багато зробив для зміцнення творчих зв’язків між українською літературою і літературами інших країн.

Події 1917 року сколихнули усі верстви суспільства. Невизначена, тривожна ситуація в Україні сповнювала серце Павла Тичини болем. Гинули люди. Все це хвилювало душу молодого поета, збуджувало порив до творчості. Тичина щиро вірив у національне і соціальне визволення рідної України.

У складній мінливій ситуації тих далеких літ, коли народжувались українська незалежність і державність, Тичина був з трудовим народом, жив його надіями і сподіваннями. Віра в перемогу народу, щира любов до України і готовність вічно їй служити звучать в багатьох його віршах, в яких розкривається єдність двох глибоких почуттів — патріотизму та інтернаціоналізму.

Гей, народе! Будеш жити! А я ж матір не забуду!

Україні, її люду хочу вічно я служити. А раз їй — то й людству буду.

Від народу Тичина взяв багатобарвне слово, його невичерпні можливості. А народ і досі вшановує Тичину і його твори. Поезії Павла Тичини входять у наше життя поривами вітру з українських степів.

Щоб зрозуміти ці твори, їх треба не тільки осягнути розумом, а й відчути серцем.

Поет. Публіцист, Критик і історик літератури. Перекладач, Редактор, Видатний громадський і державний діяч.

Академік. Лауреат різних премій. І все це одна людина. Та я все ж не певна, що назвала всі аспекти багатогранного життя і діяльності Павла Григоровича Тичини, всі галузі, куди сягав його розум і до чого бралась рука.

Ми знаємо Павла Тичину як новатора української поезії. І ще знаємо його як сердечну і надзвичайно чуйну людину, яка вражала всіх, хто його знав, благородством душі і винятковою скромністю. У великому серці поета жила безмежна і трепетна любов до України. Девізом співця було: «Тобою хочу я звучати, народе рідний, любий мій!». Творчість Павла Тичини — це художній літопис України.

Його поезії стали класикою, а створені ним образи і крилаті вислови входили у свідомість нашого народу. Ми бачимо квітучі, залиті сонцем простори і говоримо словами Павла Тичини: «Батьківщино! Що миліше, як оця земля свята».

У добу лихоліття і величезного подвигу народу у Великій Вітчизняній війні Тичина проголосив: «Перемагать і жить!». Нині, коли відроджуються народні традиції, національна культура, рідна мова, найяскравішими барвами сяють слова Павла Тичини:

Бережімо Батьківщину! Бережімо честь народу — найкоштовнішу перлину.