Дисонанс

Дисонанс Дисонанс на відміну від асонансу відомий у словниках під одним значенням. Цей термін служив для назви такої рими, у якій разнозвучие ударних голосних скрашується співзвуччям сусідніх звуків, на відміну від ассонансной рими, де співзвуччя спочиває переважно на збігу ударних голосних Маяковський римував » слово-ліворуч-слава»; » дула-долу-справа», тобто домагався співзвуччя як переднаголосних, так і послеударних звуків, що характерно для поетів XX століття. У давньоруській і народній поезії на співзвуччя переднаголосних не обертали настільки пильна увага, римуючи » комони-оседлани» (в «Слові об полицю Игореве») або » біленький-миленький» (у народній пісні), проте рими анітрошки не втрачали у своєї пре-лестощів: Молодка, молодка молоденька, Голівка, голівка победненькая! Разорительница — сношенька, Розплітай-Косу — свашенька, Втрать-Вроду — подруженька. У народній поезії рима, заснована на дисонансі, звичайно уплетена у візерунок асонансів, алітерацій і різних комбінацій співзвуч, на тлі яких вона оттеняется, стає пластично опуклою. Подібний тип рими рівноправний з будь-яким іншим. Рима що треба! Тільки її в хаті-жание термінологічної плутанини будемо називати не дисонансом, а диссонансной римою, залишивши термін «дисонанс» звуковому малюнку, витканий-ному з разнозвучних ударних голосних У російській мові під наголосом розрізняються шість голосних: а, про, і, и, в, е, у той час як слів — кілька сотень тисяч.

Тому у зв’язаному тексті голосні звичайно сполучаються один з одним, чергуючись. Коли у віршах над всіма ударними домінує якась одна голосна, ми її виділяємо на слух як стилістичний засіб звукової виразності, як асонанс: По лучках трава розстеляється. Що за травушка, за муравушка! Коли ж голосні не повторюються у вірші або в паралельних частинах віршованого тексту, те перед нами дисонанс — один із засобів, що підсилюють виразність емоційного мовлення: Перша кишеня — з горіхами, Друга кишеня — з ізюмом, Третя кишеня — з бобами Цей уривок чітко ділиться на паралельні частини. На тлі звукових повторів однієї з них (кишеня, кишеня, кишеня) — інша частина восприни-томиться як дисонанс (з горіхами, ізюмом, бобами). Якщо асонанс як би притягає, сплітає словесні образи, те дис-сонанс, навпроти, відокремлює їх, підкреслює градацію: Напоїв мене Росіянин цар, Напоїв мене трьома пійлами: Перше пійло — пулечка свинцева, Друге — шашка гостра, Третє — піка довга У народній пісні «Піп Емеля» по різним саням разом з різними персонажами розсаджені й різні ударні голосні: У перших-те санях отамани самі, У других-те санях осавули самі, А в четвертих санях разбойнички самі, А в п’ятих-те санях шахраї самі, А в шостих-те санях так Гришка з Маринкой, А в сьомих-те санях сам від Емеля. Тут ударні голосні немов стають «візитною карткою» персо-нажей. Її, здається, недостало попові Емеле. Але так може представитися на перший погляд. У прізвисько головного героя чутний натяк на його духовний мир, хоча й без того відомо, що піп Емеля не отаман, не осавул, а разбойничек і шахрай.

Останній звуковий зв’язок виникло як вираження значеннєвих зв’язків. Уподібнення попа Емели разбойничкам і шахраям підкреслено звуковою аналогією, що стала відчутна завдяки дис-сонансу в паралельних місцях тексту. У свою чергу, сам дисонанс про-ступив настільки чітко завдяки розсипаним навколо звуковим повторам. Така звукова побудова вірша дуже характерно для фольклору. Не зрячи авторські вірші, де дисонанс украплюється в паралельні частини тексту, віють подихом народної поетики.

Тематично виправдано звучить по-добний дисонанс у першій строфі вірша Марини Цветаевой: Простите мене, мої гори! Простите мене, мої ріки! Простите мене, мої ниви! Простите мене, мої трави! Мати — хрест надягала солдатові, Мати із сином прощалася навіки… И знову зі згорбленої хати: «Простите мене, мої ріки!» Широкою, роздольною піснею звучить вірш Вів. Хлебникова: Коли вмирають коні — дихають, Коли вмирають трави — сохнуть, Коли вмирають сонця — вони гаснуть Коли вмирають люди — співають пісні Майстерно досягає інтонації дитячої, наївної захопленості И. Анненский у вірші «Сухий оселедець»: Видали ль ви білу стіну — порожню, порожню, порожню? Не бачили ль сходи біля — високої, високої, високої? Лежав там близько оселедець — суха, суха, суха… Прийшов туди майстер, а руки — грязненьки, грязненьки, грязненьки. Приніс молоток свій і гак він — як шило, як шило, як шило… У стиховой рядку дисонанс служить відокремленню граматично однорід-них понять: Я твій — я проміняв порочний двір Цирцей, Розкішні бенкети, забави, заблужденья… Другий вірш у Пушкіна мав інший вид: «Нескромні бенкети, турботи, за-блужденья». Здається, що в «турботах» винний асонанс: чотири ударних «про» по звуковій інерції викликали п’яте.

Зрозуміло, що «турботи» були замі-нени на «забави» насамперед не звуку, а змісту заради. Але як у підсумку гарна зустріч асонансу з дисонансом! Інший вірш («Юр’єву») Пушкін починає й завершує диссонан-сом: Здорово, лицарі лихі Любові, волі й провина! Здорово, молодість і щастя, Застільний кубок і бордель Дисонанс підсилює виразність повтору однорідних понять, кото-рий і сам по собі є емоційним засобом. Із сильного хвилювання починає Бунін вірш: И квіти, і джмелі, і трава, і колосся, И лазур, і полуденна спека У строфі дисонанс виділяється з особливою чіткістю, якщо він обрамлений ас-сонансами сусідніх віршів, як, наприклад, у Тютчева: ПРО, як пронизливі й дикі, Як ненависні для мене Цей шум, движенье, говір, лементи Младого полум’яного дня Як гармонійно живописует Тютчев розлад свого поетичного духу з тим, що заважає самозаглибленості! Так що всупереч невтішному представле-нию, зв’язаному зі словом «дисонанс», він, як і будь-який інший засіб звукової організації вірша, служить виразності поетичного мовлення.

Твір прочитав: 5380 Оновлено ( 21.09.2014 09:50 )