Доля людини «Життя й доля»

Василь Семенович Гроссман зобразив у романі «Життя й доля» Велику Вітчизняну війну як подія історії, що вирішує долю не тільки Росії, але й усього миру. Письменник зумів відбити в цьому добутку героїзм людей на війні, боротьбу зі злочинами фашистів, а також повну правду про події, що відбувалися тоді, усередині країни: посиланню в сталінські табори, арештах і всім пов’язаним із цим. У долях основних героїв твару Василь Гроссман запам’ятовує неминучі під час війни страждання, втрати, смерті.

Трагічні події цієї епохи народжують у людині внутрішні протиріччя, порушують його гармонію із зовнішнім миром.

Це видно на прикладі доль героїв роману «Життя й доля» — Крымова, Штрума, Новикова, Грекова, Євгенії Миколаївни Шапошниковай. Комісар Крымов, більшовик-ленінець, рыцарськи відданий ідеям ревалюції, чесний і прямій до прямолінійності, переконаний, що захищає праву справу, коли пише доноси на запідозреного їм у неблагонадійності Грекова. Ми бачимо, як у фіналі ця людина, арфа, приходить до страшної незгоди із самим собою, зі сваїми вчорашніми вчинками й поглядами. Він переосмислює сває життя, занова оцінює Грекова, сває відношення до нього.

Фізик Штрум, навпаки, спочатку готовий не відступати від істини.

Наприкінці роману він переможець. Але ця перемога дісталася йому не тільки працею й талантом, але й підлим учинком. Він усвідомлює це, тому глибоко нещасно навіть під час сваго науковаго тріумфу.

Підписавши брехливе «викривальне» лист, Штрум стає іншою людиною, назавжди міняється його внутрішній мир. Внутрішній мир Новикова, одного з героїв Сталінградської битви, теж міняється не убік гармонії — можлива гармонія Підірвана не тільки особистою драмою {відносини з Женею), але й передчуттям хмар, що згущаються над ним, — наближається відсторонення від командування корпусом. Євгенія Миколаївна Шапошникова, прийнявши з почуття боргу рішення повернутися до чоловіка, що потрапив у лихо, — арештованому Крымову, — назавжди відмовляється від щастя, від любові до Новикова. Учинок Євгенії Миколаївни, що тільки що до кінця усвідомила, що любить Новикова, був несподіваним.

Штрум говарить їй: «Женя, мила, ви надійшли по совісті. Повірте, це краще, що дано людині.

Я не знаю, що принесе вам життя, але впевнений: зараз ви по совісті. Головне лихо наша — ми живемо не по совісті. Ми говаримо не те, що думаємо, Почуваємо одне, а робимо інше. Товстої, помнете, із приваду страт ськазав: «Не можу мовчати!» А ми мовчали, коли в тридцять сьомому років стратили тисячі безневинних людей. І це кращі мовчали!

Були адже й галаслива схвалювали. Ми мовчали під час жахів колективізації. І я думаю — рано ми говаримо про соціалізм — він не тільки у важкій промисловасті. Позбавити людини права на совість — це жахлива. І якщо людина знаходить у собі сили надійти по совісті, він почуває такий приплив щастя.

Я радий, що ви надійшли по совісті». Герой Гроссмана — це людина ваєн і ревалюцій, новий тип особистості, що зародився в російській літературі XX сторіччя. Вчитуючись у роман «Життя й доля», ми почуваємо, що в його героях укладена якась значна істина століття, що принесло людству стільки потрясінь.

Життя цих людей , що на правах хазяїна уривається в їхні душі, змушує їх страждати й, в остаточному підсумку, — відчувати внутрішню дисгармонію й руйнування зовнішнього миру. Давайте послухаємо міркування об цьому один з героїв роману — Крымова, коли він арештований: «Як дивно йти по прямому, стрілою выстреленному коридору, а життя така плутана стежинка, яри, болотца, струмочки, степовий пил, незжатий хліб, продираєшся, обходиш, а доля пряма, струночкой ідеш, коридори, коридори, коридори, у коридорах дверей». Народні страждання у Вітчизняній війні в «Житті й долі» Гроссмана більше болісні й глибокі, чим у попередній радянській літературі. Автор роману привадить нас до думки, що героїзм перемоги, завайованої всупереч сталінській свавалі, більше вагою.

Гроссман показує не тільки факти й події сталінського часу: табору, арешти, репресії.

Головне в сталінській темі Гроссмана — це вплив цієї епохи на душі людей, на їхню моральність. Ми бачимо, як хоробрі перетварюються в боягузів, добрі люди — у жорстоких, а чесні й стійкі — у легкодухі. Ми вже навіть не дивуємося, що найближчих людей часом пронизує недовіру . Автор намагається знайти відповідь на питання, як таке стало можливим.

Серед головних причин, на які вказує Гроссман у романі — сталінське самовладдя й загальний страх перед ним, зміна поколінь, здрібніння від репресій наступних покблений. Повадженням основної маси людей із часів ревалюції керує ідеологія, що не вважається з вічними моральними законами.

Справа ревалюції, країни вище людини, ідея вище життя. В. Гроссман сваїм романом показав, наськільки небезпечно для суспільства й для кожної людини такий зсув цінностей. Немає нічого дивного в тім, що рукопис правдиваго твару Василя Гроссмана була арештована, і роман «Життя й доля», закінчений автором в 1960 році, не був опублікований при житті письменникО.

Доля цього добутку не тільки підтверджує авторську концепцію відносини людини й держави, людини й часу, але й говарить про глибину відбиття В. Гроссманом подій трагічного періоду в житті нашої країни.