Дороги Михалкова або як народжуються вірші?

Не позначено, скільки років ліричному героєві вірша «Дорога^-дороги-шляху-дороги-дороги». Але хто ж, крім хлопчика десяти — дванадцяти років, здатний так самозабутньо розповідати про різні дороги: тропиночках, гірських і повітряних шляхах, шосе?

Утомишся — місце вибереш, Присядеш відпочити, Дивишся — дорогою дальнею И котить хто-небудь Підведешся, щоб побачили, Попросиш підвезти… И хто ж ще може так по-детски боятися образ? Эх, тільки б не скривдили И взяли по шляху!..

Як народжуються вірші? Що спочатку — фантазія, посмішка, подив? На це питання Сергій Михалков незмінно відповідає, що всі його вірші з життя. І навіть зовсім неймовірні події, про які пише поет, він підглядає в житті. Тільки око художника розрізняє те, що не кожному видно. Аеродром.

День^-день-холодн-день. Вітер тріпає на ручках валіз прив’язані до них бирки з написом «Аерофлот».

Вони схожі на метеликів і, здається, от-от полетять слідом за зграєю скуйовджених аеродромних горобців Звичайний день. Звичайний рейс. Поспіх. Суєта. Реєстрація багажу. Більші пасажирські літаки чекають пасажирів.

А через кілька днів був написаний веселий вірш про цей день. Називалося воно «Про що не знає Аерофлот».

Герой цього вірша «отруєний» пристрастю до подорожей. Ця пристрасть змусила його без віз і без квитка облетіти на літаку все світло. Поет не без урочистості повідомляє, що його герой пізнав щастя в моторному рокоті й громі. Але пізнав (той^-те-слов-те яке!) щастя — горобець.

Всього-на-всього горобець — «пернатий маленький плебей». Настільки незвичне з’єднання образів надає віршу особливий колорит. Рокіт моторів. Грім. І у всій цій симфонії XX століття — горобець зі своїм «живою вагою».

У шляху його живої ваги Не відчуває екіпаж…

Історія з горобцем — маленький секрет, про яке не знає Аерофлот, але, «як не дивно, знаю я»,- жартує поет.

Вірш це — жарт, повний свіжості й типово михалковского гумору, що іскриться. Дарунок поета в тім, що й до повсякденного він ставиться по-своєму, знаходячи у всьому цікаві й забавні штрихи. Так з’явився вірш «Грип».

Не рум’яний гриб у лісі, А поганий грип у носі!

Ці рядки під час читання в дитячої аудиторії завжди супроводжуються вибухом сміху А далі? Далі почалася фантазія.

Поет перевтілився у свого героя, хлопчика, з яким і відбуваються подальші події. З узятих з життя фактів залишилися тільки грип і сидіння будинку. А ліричний герой виявився вже зовсім в іншій обстановці. Його інтереси й настрої самі що ні на є дитячі:

Хочеш, я тобі, Антошко, Ніс засиплю порошком?

Подобається дітям вірш. Самим серйозним тоном повествуется в ньому про події із щеням, що втекло з будинку. Оповідання ведеться дуже докладно, аж до того, що, искусанний бджолами, пес лежить шаром і «виляють ледве забинтованим хвостом». Цей же прийом комічного, що полягає в протиріччі між змістом і формою викладу, застосовується й у вірші «Якщо», у якому автор перекладає читача від вірша-гри, зв’язаного ще з жестом, рухом («Кошенята»), до жартів більше відверненого характеру, що вимагає фантазії. Читаючи книги Михалкова дитячій аудиторії, переконуєшся, яке зачарування криється для хлопців у його «складних, смішних» віршах. Інтонація їх близька до дитячої мовлення