Дубовик Михайло Тадейович

Дата народження — 31 грудня — 1900 Дата смерті — 07 липня — 1941 Дубовик Михайло Тадейович народився 31 грудня 1900 долі в селі Межиріч Лебединськзго повіту на Сумщині в сім’ї гончаря. 1927 долі закінчив Дніпропетровський інститут народної освіти. Працював учителем, потім журналістом у газетах «Зірка», «Майбутня зміна» (Дніпропетровськ), «Кіно», «Селянська газета», «Літературна газета» (Київ), літконсультантом Кабінету молодого автора при редакції газети «Пролетарська правда». Перші вірші опублікував у дніпропетровських газетах та журналі «Зоря». Видрукував поетичні збірки «Вежі», «Змагання» (1930), «Тепловій» (1940), «Багряний листопад» (1941Належавши до літературної організації «Плуг». Як пояснює М. Дубовик у власноручно написаній біографії, його всі життя морально пригнічував тої факт, що 1919 долі, ще учнем Маріупольської вчительської гімназії, він потрапив разом зі своїми однокурсниками під примусову денікінську мобілізацію, хоча невдовзі дезертирував з армії білих і перейшов на бік Червоної Армії. У зв’язку з тім вимушеним і дуже короткочасним перебуванням у білих він 1924 долі був виключений з інституту, алі згодом відновлений.

Вважаючи собі заплямованим, М. Дубовик годиною впадав у песимізм, що позначилося й на окремих його поезіях. Арештований у Києві 25 червня 1941 долі В обвинувальному висновку, затвердженому наркомом внутрішніх справ УРСР Мсшиком, зазначено, що М.

Дубовик «упродовж 1939-41 років був учасником контрреволюційної організації » САД-СУЛА», за завданням якої складав і надсилав анонімні документи різко контрреволюційного фашистсько-терористичного характеру на адреси письменників України, всіляко зводячи наклепи на радянську літературу». Окрім цього, йому інкримінувалося, що в 1917 році він «був активним учасником націоналістичної організації «Просвіта», за завданням якої займався розповсюдженням контрреволюційної націоналістичної літератури». На основний пункт звинувачення М.

Дубовик давши категоричну відповідь: «Ніколи я не писав ніяких антирадянських листів і нікому не посилав. Ніколи ні до яких контрреволюційних партій і організацій не належавши». Єдиним доказом вини Миколи Дубовика був акт Київського інституту науково-судової експертизи від 23 червня 1941 долі. Саме він і вирішив частку письменника.

У судово-слідчій справі зберігається довідка про ті, що за постановою наркома внутрішніх справ УРСР і прокурора УРСР М. Дубовик розстріляний 7 липня 1941 долі Після смерті Сталіна на клопотання правління Спілки письменників України справу М. Дубовика було переглянуто, постановою судової колегії в кримінальних справах Верховного суду СРСР від 28 вересня 1955 долі він реабілітований посмертно. Повторна графічна експертиза, виконана в науково-дослідній криміналістичній лабораторії Всесоюзного інституту юридичних наук (акт від 27 травня 1954 долі), не підтвердила авторства М. Дубовика як виконавця документів, що розповсюджувалися анонімно в Києві напередодні війни.