Духовний шлях Олександра Блока

Тема шляху є однієї з основних ліричних тем поетів срібного століття й особливо поетів-символістів. Їхні вірші — це точна фіксація шляхи ліричного героя і його поколінь. Три томи лірики А. Блоку — це його щоденник, послідовний опис всіх щиросердечних переживань, подій, що відбувалися в його житті. «Такий мій шлях, і я твердо впевнений, що всі мої вірші — трилогія вочеловечения. Від миті занадто яскравого світла через болотистий ліс до відплати й до народження людини суспільного, художника», — сказав сам поет

Перший тім лірики А. Блоку пронизаний очікуванням Прекрасної Дами. Перший цикл — «Ante lucem» — виконаний передчуття приходу в мир великої жіночності, звідси й мотиви темряви, потім прийдешньої гармонії. А. Блок культивує поетику меж, крайностей і при цьому створює мир, пронизаний синіми й пурпуровими квітами, витканий з відблисків, наповнений дивною мелодією вірша: «Я любив, я люблю невпинно любити…» З появою Прекрасної Дами зв’язаний мотив відновлення. Ключові слова другого циклу першого тому лірики — «Вірші про Прекрасну Даму» — світло й полум’я. Поет знаходить гармонію, знаходить ідеал вічної жіночності й боїться лише того, що виявиться невартим цього ідеалу

Третій цикл віршів, що входять у перший тім лірики, «Розпуття», здобуває трагічне звучання. Поет відчуває, як поступово вислизає від нього гармонія, як поступово віддаляється він від ідеалу. Сон, забвенье — от основні мотиви цього циклу. В образах переважає сірий колір, розмиті півтони, а в мир уривається стихія балагана. У душі ліричного героя сплітаються висока й низьке, висока трагедія й фарс. Перехід до миру паяців, масок і балагана трагичен, і ведуть у цей мир «гробові щаблі»:

Я відсвяткував світлу смерть,

Доторкнувшись до руки воскової,

Інше — бездонна твердінь

Схоронила в імлі голубой.

Все це підготувало той трагічний перелом у сприйнятті миру, що здійснився в другому томі лірики А. Блоку. «Вона не прийде ніколи», — говорить поет про Прекрасну Даму. Ідеали ліричного героя А. Блоку руйнуються, він віддається стихії, а його мир наповнюють болотні чертенята (цикл «Міхури землі»). У лірику другої книги віршів здійснюється перехід від неземної гармонії до земного, хаотичному, з’являється стійкий мотив балаганчика й «пекельної звиті». У циклі «Місто» поет показує, як у світі співіснують дві реальності. Неземна гармонія й краса намагаються ужиться з нелюдськістю міста Петра, його диявольським сміхом, виродливими карликами:

И миготіла за парою пари…

Чекав я світлого ангела до нас,

Щоб тут, у ликованье тротуару,

Він одну прилучив до небес…

А вгорі — на уступі небезпечному —

Тихо скулившись, карлик припав,

И здавався нам прапором червоним

Мова, ЩоРозпласталася в небі

У місті ліричний герой Олександра Блоку знаходить примарний ідеал Незнайомки — ідеал, що існує лише в душі поета:

У моїй душі лежить скарб,

И ключ доручений тільки мені!

Незнайомка й «п’яниці з очами кроликів» і є ті дві реальності, які сполучені в душі ліричного героя

З дивною сталістю у віршах цього циклу з’являється мотив смерті. Життя рівняється з восковою лялькою, герой живе в постійному передчутті зупинки життя, приходу влади хаосу. Поет почуває «віддаленого восстанья гул, що наближається,», очікує прорив стихії

Цикл «Сніжна маска» розділений на два однаково важливих подцикла: «Сніги» і «Маски». Сніги — це уособлення вихрячи, стихії, необмеженості, хаосу. Маска ж з’являється тому, що у світовому вирі людин поступово втрачає свою особу:

Поверни мені, маска, душу,

Горе світле моє!

Весь цикл поєднує образ світового вихру, що пізніше найбільше повно втілиться в поемі «Дванадцять».

У циклі «Фаїна» ліричний герой А. Блоку одержує нове світосприймання. «Упала темна вуаль…», і герой знову звертається до життя. Мотив зустрічі з життям, долею стає ведучим у віршах цього циклу. Але життя вже сприймається по-іншому, вона виявляє собою дивне злиття протиріч («Осіння любов»). А. Блок переосмислює розуміння поезії, тепер він бачить, що вона завжди менше життя, а поет «любить небо й землю» менше, «чим римовані й неримовані мовлення про землю й небо». Із цим відчуттям вузькості поезії зв’язана й поява в циклі «Фаїна» віршів, написаних вільним віршем — верлібром

Так поступово визріває основна думка, що знайшла втілення в третій книзі віршів А. Блоку, — мир недосконалий, але переробити його неможливо, необхідно лише будь-якими засобами спробувати його зрозуміти. «План третьої книги моїх віршів — неминуча драматична послідовність життя», — записує поет в 1908 році. В останній книзі лірики Олександр Олександрович досліджує людську душу, у віршах з’являється мотив двійника — людини, що говорить правду про життя ліричного героя

Цикл «Страшний мир» символізує пробудження ліричного героя, усвідомлення їм реальності страшного миру. Назви віршів цього циклу говорять самі за себе: «Пісня пекла»: «Танцю смерті», «Приниження». У всім відчувається замкнутість, рух лише механічне:

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека,

Безглузде й тьмяне світло

Живи ще хоч чверть століття —

Усе буде так. Результату немає.

У циклі «Відплата» основною темою стає тема пам’яті. Забуття подібно смерті («Про доблестях, про подвиги, про славу…»), але при цьому пам’ять — це завжди відплатаа, який людина не може уникнути («Кроки командора»).

Цикл «Ямби» знову символізує для А. Блоку одне з явищ нового миру, нового космосу, тому що в цих віршах поет показує народження громадянина, людини суспільного. Ліричний герой А. Блоку втілює у своїй долі світові закономірності. Він прагнув осягти космос, але переконався, що це неможливо, і вертається до життя суспільної. Вірші цього циклу породжені обуренням:

Пускай кличуть: Забудь, поет!

Повернися в гарні затишки!

Немає! Краще сгинуть у холоднечі лютої!

Затишку — немає. Спокою — немає.

У циклі «Італійські вірші» Олександр Блок намагається осягти свій власний мир, мир своєї батьківщини через пізнання країни чужої, нової вітчизни. Цикли «Різні вірші» і «Арфи й скрипки» 1908-1916 років і цикл «Кармен» знову ж досліджують тему життя, пам’яті, у тому числі й пам’яті історичної, пам’яті народної. Життя й смерть завжди йдуть поруч, у гармонію світової музики уриваються циганські наспіви. Ліричний герой А. Блоку прагне до очищення й бачить його в темній, спопеляючій пристрасті, його серце «у полоні в Кармен».

Поема 1915 року «Солов’їний сад» присвячена прощанню з гармонійними ідеалами й остаточним переходом до ідеалу реальному

Цикл віршів «Батьківщина», один із заключних циклів третьої книги віршів А. Блоку, малює образ ідеальної, хоча й суперечливої Росії. Батьківщина для поета втілила в собі юнацький ідеал Прекрасної Дами, а тому образи Росії й жінки тісно зв’язані, Русь — це дружина, улюблена. Від Н. В. Гоголя А. А. Блок запозичить мотив шляху, і масштаб батьківщини розширюється до нескінченного простору

Батьківщина поета сполучає в собі азіатський і європейський початок, високий і низинний початок. Із цим А. Блок зв’язує характерну для його пізнього світогляду ідею особливого призначення Росії, що покликана з’єднати несумісне. Найбільше повно ця ідея втілилася в поемі «Дванадцять», у якій поет показав, як світовий вихор охоплює всю Росію, як зіштовхується з європейською цивілізацією неприборкана народна стихія, як зливаються воєдино святиня й гріх. У результаті цього зіткнення, як припускав Блок, повинна була народитися «третя правда», що поет давно передчував. Але мир ліричного героя Олександра Блоку був зруйнований стихією революції. Революція вбиває поета. Незакінчена поема «Відплата», над якою поет працював до самої смерті, — це свого роду «поема кінця» страшного мира

Духовний шлях Олександра Блоку — це шлях людини, що жили в повне подій і криз час, шлях від прекрасного юнацького ідеалу до прагнення осягти вічне, до об’єднання у своїй душі мільйонів інших душ, шлях із трагічним фіналом