Екзаменаційний твір з української літератури: Жіночі образи в романі Панаса Мирного

Панас Мирний Чиновницькій Полтаві був відомий сумлінний службовець губернських установ Панас Якович Рудденко, а для українського народу він став улюбленим письменником, захисником прав знедоленого люду. Епічні художні твори Панаса Мирного, його соціально-психологічні романи ознаменували собою цілу епоху в розвитку української прози.

Письменник відобразив у своїх творах правдиву картину суспільного життя на Україні, реалістично змалював тяжке становище селянських мас. Серед розмаїття тем творчості Панаса Мирного важливе місце займає зображення страдницької жіночої долі. В українській літературі були вже до Мирного надзвичайної сили образи жінки-матері, створені генієм Т. Г. Шевченка, образи трудящих жінок, змальовані Марком Вовчком. Панас Мирний також показує жінок-страдниць.

Вони втілюють долю жінрк-трудівниць в умовах кріпосництва і в пореформену добу.

У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» образи жінок створені майстерно, з особливою теплотою. Як живі постають перед нами баба Ориііжа, Мотря, Галя, Христя. Яскраво індивідуалізовані негативні жіночі персонажі — генеральша, Явдоха. Прообразом баби Орищки стала няня І. Білика та Панаса Мирного — кріпачка Ірина Костянтинівна Батієнко, яка й після звільнення від кріпацтва залишалася у Рудченків, доглядала їхнє миргородське дворище.

Бідна вдова з козацького стану усе життя поневірялась у наймах, не мала ні поля, ні городу, ні своєї хати. Бита горем і невилазними злиднями, завжди рада шматку хліба, баба Оришка зберегла в собі море людяності, доброзичливості й теплоти. І все це прагнула передати єдиному онукові, якого любила понад усе на світі. Вона — розважлива, житєйськи мудра, знала багато казок, легенд, переказів. її тихе, ласкаве слово куди більше важило для Чіпки, ніж материні стусани.

Від неї хлоп’я перейняло чулість до чужого горя, працьовитість, почуття справедливості. Недаремно першим страшним ударом у житті Чіпки була смерть баби.

У романі образ старої Оришки — втілення народного світогляду і моралі. З окремих промовистих деталей постає перед нами портрет Чіпчиної матері — бідної трудівниці. «Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою; не сподівалася замужньою вдовою'»;..

У цих словах — вся її доля. Змалку — сирітство. Дівкою і жінкою — найми. Не з любові, а задля притулку вже старою дівкою вийшла заміж за незнайомого чоловіка.

Він виявився «двужоном», за що його віддали у москалі. Через дикі наговори і чутки мусила найматися на роботу аж у другому селі. На ласку до сина не мала ні сил, ні часу. Тому можна подумати, що Мотря жорстока, коли за найменшу провину карає Чіпку. Проте це тільки здається.

Насправді ж вона таїть в собі непомірно велику любов до сина, до невістки Галі, до людей взагалі. У Мотрі є своя гордість. Вона не особливо зраділа багатій невістці. Жінка керується такою мораллю: «Злидні — та. чесно нажиті!» Чесність — найголовніша цінність для селянки.

Цій засаді Мотря була вірна все життя. Тому не змогла нещасна мати покрити страшний злочин сина, а пішла заявити на нього у волость. Мотря є одним із найкращих і найтрагічніших жіночих образів класичної української літератури.

Образ Галі задуманий Панасом Мирним як ідеал моральної чистоти. Хоча неодноразово ми милуємось на сторінках роману і вродливою зовнішністю «польової царівни». Серце Галі як світлочутлива квітка: воно розпускається перед добром і закривається перед злом, а в зневірі може закритись назавжди. Галя — ніжна, щира, дуже любить Чіпку, готова ділити з ним всі дні життя.

Проте вона не замислюється над причинами протесту Чіпки. Дівчина вимушена була жити в родині морально покалічених батьків: Максима Гудзя — колишнього солдата, що став злодієм, і його дружини Явдохи. Галя виросла чесною і справедливою, вона вперто боролась за свого чоловіка, аби відірвати його від згубного товариства, відвернути від злодійства, бо бачила в особі Чіпки не просто коханого, а людину щиру, добру. А коли побачила, що її зусилля пропали марно і Чіпка продовжував «шукати правди» розбоєм, кидає йому в обличчя слова, повні гніву і докору: «Так оце та правда! Оце вона».

Не знайшовши сімейного щастя, обманута надіями, Галя накладає на себе руки. її смерть сприймається як ще одна жертва ненормальних умов життя, як ще одна нездійсненна мрія людини праці.

Молоду, веселу, працьовиту наймичку покохав Грицько і одружився з нею. Жили вони мирно і заможно. Спокійно було Христі, доки не зустрілася з волоцюгою Чіпкою, не почула його гірких, слів про те, як землю у нього одібрали, про неправду між людьми. Серцем, жіночою чуйністю Христя зрозуміла високі поривання Чіпки і всю приземленість Грицька.

Таємно, сама собі не признаючись, покохала Чіпку, переживала за нього, близько зійшлася з його матір’ю, а потім і з дружиною. Заливаючись слізьми, провел:. Христя пропащого товариша в його останню кайданну путь до Сибіру. Викликає симпатію образ кріпосної дівчини Уляни — баби Чіпки по батькові.

За життєлюбність, веселу вдачу любили дівчину.

Аналізуючи жіночі образи у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», ми захоплюємося вмінням Панаса Мирного пов’язати долю своїх героїнь із подіями тогочасного суспільного життя. Нас вражав майстерність письменника у розкритті психології людської оссбікшсті. Надовго залишаються в пам’яті розважлива баба Оришка і добросердна Христя. Стискається серце від думки про смерть Галі.

До болю хвилює трагедія матері-трудівниці Мотрі. Всі вони — вагомий внесок Панаса Мирного у художню галерею жіночих образів української класичної літератури.