«Енеїда» І. П. Котляревського

Бути чи не бути українському народові? Бути! — відповіла на це запитання поема Є така легенда: коли боги ділили між людьми таланти, то одна людина іірала собі сміх… І тільки потім боги схаменулись, побачивши, що людина, оз-нросна сміхом, може бути сильніша за богів. Можна впевнено стверджувати, що і Іг. ю людиною був Іван Котляревський. Котляревський, за словами Д. Обрадовича, своєю «Енеїдою» показав, що наша нація не тільки співає плачучи, а й сміється співаючи. Автору вдалося підтвердити народну мудрість: якщо ти вірний син народу, то береги свою пісню і мішу більше, ніж кордони.

Найхарактерніша риса поеми — народність. Дивуєшся і захоплюєшся кар-німами нарбдного життя, що наскрізь пронизують твір. І який же талант треба мит», яку проникливу спостережливість, як треба було близько стояти до народу, яку любов плекати до рідної мови, щоб отак чудово, неперевершено майстернії й реалістично змальовувати ці картини! У поемі соковито змальовано багатими, розмаїтими фарбами народні гу-іинпя, свята, ігри і танці, звичаї і повір’я, народний одяг і хатню обстановку; гут називаються десятки народних страв; троянці носять численні українські Іміміа; українські назви дано і багатьом селам, містам, місцевостям; з щирим милуванням описано святкові розваги, сцени вечорниць і ворожіння. І як же ніішпно!

Котляревський Вражає кулінарно-гастрономічною обізнаністю: яку тільк їжу вживали троянці — галушки, лемішку, куліш, запивали брагою та горі кою. І все це — прості селянські страви. А який багатий вибір одягу в героїв твору! Венера одягнена розкішно, я і личить богині. Юнона «сховала під кибалку мичку», «взяла шнурівку і спідн цю». НаДідоні «караблик бархатовий», «спідниця і корсет шовковий». В поемі згадується багато ігор, як наприклад: у свинки, у панаса, у журавля. Подає автор і відомості про українські народні інструменти і танці: Бандура горлиці бриньчала, Сопілка зуба затинала. … Кругом дівчата танцювали. Троянці знають багато пісень. І яких же пісень! Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ! Не випало з поля зору письменника і образотворче мистецтво. Для оздоблені ня царських палат Латина привезли картини: «Патрети всіх богатирів…». Це цілий каталог картин, що були розповсюджені тоді і в поміщицьких будинках і в селянських хатах. Захоплюють читача народні легенди: казкові образи — кобиляча голова, чо’ боти-скороходи, килим-самоліт. А один з найколоритніших казкових образів — баба-яга, — чудовий витвір народної фантазії.

А ще: Котигорох, Іван-царевич, Кощій з прескверною ягою І дурень з ступою новою.

Як глибоко треба було знати І. П. Котляревському життя, історію та культуру народу, щоб з такою колоритністю і точністю все це описати. Особливо яскраво виявляється народність поеми в описах потойбічного світу — пекла і раю, в яких ми впізнаємо життя і побут народу на цій «грішній» землі, впізнаємо взаємини між людьми, їхні звички, натури.

Ці картинки — справжня енциклопедія для етнографа з описами вечорниць, ворожіння і шептання, народного лікування. І. Котляревський гарно і влучно підмітив найколоритніші деталі вечорни Тоді-то в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки і молодиці І там робили не пусте… Подавши картину вечорниць, письменник з глибоким знанням народних рядів описує далі ворожіння, пророкування долі Енею. Як один з елементів народності поеми слід відзначити наявність в ній народних імен, носіями яких були козаки-українці. От кого, наприклад. зустрів Еней у підземному царстві:

Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка… Картини життя і побуту змальовані І. П. Котляревським на основі глибок знання ним вірувань і уявлень з народних джерел: Піду я до людей старих,… І попрошу їх розказати, Що чули од дідів своїх

«Енеїда» — твір великої сили і краси, твір, що має важливе пізнавальне значення, твір, де відбивається все життя народу: його діяння, його поняття, йо думи, бажання, надії, радості і печалі. О. Білецький зазначив: «Усією своєю поемою Котляревський продемонствав незвичайну силу і волю народу до життя».