Епифанские шлюзи, у скороченні

Список добутків у скороченні цього автора Епифанские шлюзи Таємна людина Чевенгур Котлован Ювенільне море Повернення Англійський інженер Вільям Перрі, щедро нагороджений росіянином царем Петром за ретельність в улаштуванні шлюзів на ріці Воронеж, листом кличе в Росію свого брата Бертрана для виконання нового царського задуму — створення суцільного суднового ходу меж Доном і Окою. Мають бути більші шлюзові й канальні роботи, для прожектерства яких і пообіцяв Вільям цареві призвати брата, тому що «сам утомився, і серце ссохлось, і розум гасне». Весною 1709 р. припливає в Санкт-Петербург Бертран Перрі.

Йому йде тридцять четвертих років, але похмура, скорботна особа й сиві скроні роблять його сорокапятилетним. У порту Бертрану зустрічаються посол російського государя й консул англійського короля.

Відпочиваючи після довгого шляху у відведеному спокої біля морського цейхгаузу, під тривожне завивання бури за вікном Бертран згадує рідний Нью-кестль і свою двадцятилітню наречену Мері. Перед розставанням Мері говорила Бертрану, що їй потрібний чоловік «як мандрівник Искандер, що як мчиться Тамерлан або неприборканий Атилла». Щоб бути гідним такої дружини, і приїхав Бертран у цей суворий край.

Але чи зможе Мері чекати на нього довгі роки? З такими думками засипає Бертран у закоцюблому спокої. Тиждень Бертран знайомиться з дослідницькими документами, складеними знаючими людьми: французьким інженером Трузсоном і польським техніком Цицкевским. На підставі цих вишукувань він півроку трудиться над прожектом і планами робіт, зачарований великим задумом Петра. У липні документи повідомлені цареві, що їх схвалює й видає Бертрану нагороду в тисячу п’ятсот рублів сріблом і засновує платню надалі по тисячі рублів щомісяця. Крім того, Бертрану дані права генерала з підпорядкуванням тільки цареві й головнокомандуючому, а намісникам і воєводам даний указ робити повне воспособление головному інженерові — усім, чого він не зажадає.

Давши Бертрану усі права, цар Петро нагадує й про те, що він уміє не тільки дякувати, але й карати супротивщиков царської волі. Бертран разом з п’ятьома німецькими інженерами й десятьома переписувачами відправляється в місто Епифань, у саму середину майбутніх робіт. Від’їзд затьмарений листом з Ньюкестля. Мері дорікає його в жорстокості — заради золота він сплив у далеку землю й погубив її любов.

І вона зволіла іншого — Томаса, і вже дитина тривожиться під її серцем. Не пам’ятаючи розуму, Бертран Перрі тричі підряд читає лист і стискає зубами трубку так, що з ясен ллється кров.

«Кінчено, друзі… Кров скінчилася, а ясна заростуть. Давайте їхати в Епифань!

» — опанувавши собою, говорить він попутникам. Вони довго їдуть по Посольській дорозі — через Москву, через гучні простори з багатою й стриманою природою, і зустрічний вітер видуває горі із грудей Бертрана. Робота починається відразу, лише в ній Бертран виходить енергією своєї душі — і сподручние прозивають його каторжним командиром. Восени приїжджає в Епифань Петро й залишається незадоволений тим, що роботи йдуть повільно. Дійсно, як не озлоблявся Перрі, мужики вкривалися від повинності, а місцеве зле начальство наживалося на поборах і нарахуваннях зі скарбниці. Петро проводить дізнання, воєводу б’ють батогом і засилають у Москву для додаткового наслідку, де той умирає. По від’їзду Петра інше лихо знаходить на епифанские роботи.

Не тільки хворіють і вмирають балтійські майстри й техніки-німці, але також і біжать по таємних дорогах на батьківщину, а без них мужики й зовсім цілими слободами не виїжджають на повинність. Під страхом страти наказує Бертран Перрі не пропускати ніде іноземців у зворотну дорогу, але й цим не виходить усікти чинимое зло. Бертран розуміє, що зрячи почав таким штурмом роботи. Треба було дати народу притерпітися до праці, а зараз засів у людях страх від «непосилия»…

Новий воєвода перехоплює чолобитні до царя й пояснює Бертрану, що тутешній народ — бешкетник і ослушник і норовить тільки доноси складати, а не працювати. Бертран почуває, що й новий воєвода — не краще колишнього. Він шле Петру рапорт із описом всієї історії робіт. Цар повідомляє епифанское воєводство на воєнному стані, надсилає нового воєводу, але й загрожує Бертрану Перрі розправою за недбайливу роботу: «Що ти британець — відрадою тобі не станеться». Одержує Бертран лист і від Мері. Вона пише, що вмер її первісток, що чоловік став зовсім чужим і що вона пам’ятає Бертрана, розуміючи мужність і скромність його натури. Бертран не відповідає Мері.

Весна видається недружня, і русла рік не заповнюються водою до потрібного рівня. Виявляється, той рік, коли проводилися вишукування, був надзвичайно рясним на воду, а для звичайного року розрахунки невірні. Для накачування води в канали Бертран віддає наказ розширити виявлений підводний колодезь на Іван-озері. Але при роботах руйнується вододержащий глинистий шар, і вода ще більше убуває.

Озлобляється серце Бертрана. Він втратив батьківщину, Мерь, сподіваючись у роботі знайти заспокоєння, але й тут його наздоганяє безжалісний удар долі. Він знає, що не вибереться живим із цих просторів і не побачить більше рідного Ньюкестля.

Але роботи тривають. Через рік на випробування шлюзів і каналів прибуває комісія на чолі з тим самим Трузсоном, по вишукуваннях якого й робився прожект робіт. Пущена по каналах вода піднімається так незначно, що в інших місцях і пліт не може пройти, не те що корабель. «Що води мало буде, про те всі баби в Епифани ще рік назад знали, тому всі жителі й на роботу дивилися як на царську гру й іноземну витівку…» Комісія робить висновок: витрати й праці вважати даремними. Перрі не намагається довести свою невинність.

Він бродить у степу, а вечорами читає англійські романи про любов. Німці-Інженери тікають, рятуючись від царського покарання. Через два місяці Петро надсилає кур’єра з повідомленням: Бертрана Перрі, як державного злочинця, гнати пішоходом у Москву зі стражниками. Дорога виявляється так далека, що Перрі забуває, куди його ведуть, і хоче, щоб уже скоріше довели й убили.

Бертран сидить у баштовій в’язниці Кремля й спостерігає у вузьке вікно, як на небі горять у своїй висоті й беззаконні зірки. Він прокидається від людей, що коштують над ним. Це дяк, що читає вирок, і величезний кат-садист без сокири. Більше години, скрегочучи й сопіти, кат виходить лютістю над гаснучим життям Бертрана Перрі. лист, ЩоПахне парфумами, з Англії, що приходить в Епифань на ім’я мерця, воєвода Салтиков кладе від гріха за божник — на вічне поселення павукам.