Гуманістична тема “маленької людини” в оповіданнях Чехова

Гуманістична тема “маленької людини”, що хвилювала довгий час – від Пушкіна до Достоєвського – російську літературу, здобуває в Чехова сатиричну спрямованість, сприймається як тема не маленького, а дрібної людини, обивателя, рівень свідомості якого не виходить за межі вузенького кола повсякденного міщанського існування. Такий один з персонажів чеховського оповідання “Товстий і тонкий” (1883). Як тільки він, незначний чиновник, довідається, що його гімназичний товариш став таємним радником (генеральський чин), з ним відбувається разюча зміна. З’ясовується, що у відносинах між людьми вирішальну роль грають не людські почуття, а чиновная субординація. Чин стає важливіше Людини. У цьому випадку Чехов явно продовжує гоголівську традицію, що виразилася в повісті “Ніс” і в інших добутках. Чехів спеціально підкреслює, що підлесливість “тонкого” ніяк не випливає із ситуації; воно просто назавжди в’їлося в його натуру.

Людське достоїнство “тонкого” подавлено, але він і не робить ні найменшої спроби стряхнути із себе якась мара, побачити в співрозмовнику рівного собі людини. По цьому ж принципі побудоване й оповідання “Смерть чиновника” (1883), що відтворить ще одну грань миру, у якому перекручені, деформовані людські взаємини. Тональність оповідання підказується самою назвою добутку: умирає не людина, а саме чиновник з характерним прізвищем – Черв’яків, що й пояснює можливість комічного ефекту в оповіданні, де мова йде все-таки про смерті. Ще один маленький чиновник в оповіданні “Радість” (1883) із захватом повідомляє рідним і знайомим про надруковану в газеті короткій замітці: там сказано, що ой став жертвою вуличної події – у п’яному виді потрапив по коня. У попередній літературі подібні ситуації витті?

Приймалися як прояв соціальної несправедливості: у Лермонтова в “Княгині Лиговской” бедний чиновник Красинский ледь не був роздавлений багатою коляскою; у Достоєвського так поги! бає Мармеладов (“Злочин і покарання”). Але чеховський колезький реєстратор тільки радіє: “Про мене надрукували!

“! У ряді випадків важко помітити у Чехова чітке розходження між сатирою й гумором. Необразлива, здавалося б, глузування може перерости в обурений сміх.

Так відбувається, наприклад, в оповіданні “Хамелеон” (1884). Оповідання про поліцейського наглядача, з незвичайною легкістю меняющем свої переконання здобуває узагальнююче значення й змушує згадати про сатиричні традиції Салтикова-Щедрина. Риси хамелеонства’ властиві не тільки Очумелову, але й постраждалий Хрюкину, і маленькому чиновникові (“Товстої й тонкий”), і інтелігенції! (“Маска”), Узагальнююче значення придбав також “Унтер Пришибеев” (1885), що став втіленням нахабного, тупого самовдоволення й брутальності. Відставний жандарм добровільно приймає на себе функції шпигуна. Він безцеремонно втручається в чужі справ і прагне придушити найменший прояв живого життя.

Зовні оповідання виглядала як невибаглива замальовка, побутова сценка. Але образ Пришибеева, створений з безсумнівною художньою майстерністю (запам’ятовуються його колюча особа, витягнуті по швах руки, неосвічене мовлення, сповнене до тім же претензій на освіченість), став символом хамства й самоправності. Маленьке оповідання піднімалося до рівня эпическопического оповідання

(No Ratings Yet)

Загрузка...