Ідейно-художня своєрідність поеми А. Блоку «Дванадцять»

Твір по літературі: Ідейно-художня своєрідність поеми А. Блоку «Дванадцять»

И була фатальна відрада

У попиранъи заповітних святинь…

А. Блок

У січні 1918 року А. Блок створює саму знамениту свою поему — створює за кілька днів, у єдиному натхненному пориві. Звичайно вимогливий до себе, він, оцінюючи свій утвір, пише: «Сьогодні я геній». Надрукована в лютому поема викликала бурхливі й суперечливі відгуки. Про неї говорили скрізь. Багато чого в ній здавалося неприйнятним побратимам по літературі. Вибухом обурення була вона зустрінута з боку російської інтелігенції. Бунін обрушився на автора із гнівною критикою, деякі із друзів відвернулися від нього. Але, незважаючи на це, поема Блоку по праву зайняла своє місце в історії російської літератури,

В «Дванадцяти» Блок запам’ятав образ тої революції, у яку він вірив, що відкрилася йому в загравах пожеж, у заметілях, у подиху Росії. Автор показав у своїй поемі революцію як очисна пожежа, у вогні якого все старе повинне бути знищене:

Ми на горі всім буржуям

Світову пожежу роздуємо,

Світова пожежа в крові —

Господи, благослови!

У кожному рядку ми чуємо музику революції, — ту, котру Блок призивав слухати «всім тілом, всім серцем, всім свідомістю». Але вона в нього вже не незрозумілий і ледь чутний гул, як у ранніх віршах, а потужна симфонія часу: сміх і плач хуртовини, обривки революційних пісень, постріли, кроки червоноармійців

Творчий метод Блоку-Символіста яскраво проявляється й у цьому його добутку: саме за допомогою символів автор показує що відбувається. Старий, прогнилий мир, представниками якого стають у Блоку «буржуй на перехресті», «довгополий» піп, реакційний інтелігент, презирливо названий «витією», уособлений у поемі вуличним псом:

И старий мир, як пес безрідний,

Коштує за ним, піджавши хвіст. Або:

Старий мир, як пес паршивий,

Провалися — поколоброджу!

Блок показує післяреволюційний хаос і анархію як неминучий процес, що супроводжує великому ламанню. Сама революція показана в поемі в узагальнено-символічному образі всесвітнього вітру, заметілі, що уривається в життя обивателя:

Чорний вечір

Білий сніг

Вітер, вітер!

На ногах не коштує людина

Це стихія, нехай очисна, але безжалісна, руйнівна. І її представниками стають дванадцять червоноармійців. Про кожне з них окремо не сказано нічого, але разом вони — сила, що зруйнує мир «до основанья». Самі ж вони досить смутно усвідомлюють, яка їх ціль. Автор показує на початку поеми, як багато в них загального зі звичайними кримінальниками:

У зубах — цигарка, прим’ятий картуз,

На спину б треба бубновий туз?

Їхнє просування по вулиці повинне стати символом їхньої еволюції. На першому етапі свого шляху дванадцять з’являються анархістами, руйнівниками. Їм нічого не варто пальнути «у святу Русь». У них є тільки їх «свята злість», але немає організованості. Їх веде ненависть, а не любов до людей. Їх тягне воля — «ех, без хреста». Їхній рух стихійно, інстинктивно й гибельно порию не тільки для ворогів. У них немає Бога у вищому змісті цього слова: стара релігія — релігія рабів — для них неприйнятна, а нову вони ще не знайшли. І отут автор показує безглузде, нічим не виправдане вбивство — це кульмінація дії поеми. Після її в оповіданні все міняється. Внутрішнє потрясіння змушує героїв усвідомити своє призначення, відкинути анархістський і несерйозний підхід до своєї революційної діяльності. Зникають грайливі репліки, сторонні розмови, рядки здобувають строгість, карбованість ритму:

Революційний тримаєте крок!

Невгамовний не дрімає ворог!

И далі дванадцять героїв ідуть уже «державним» кроком — тобто вони повністю усвідомлюють свою відповідальність за долю країни:

В очі б’ється Червоний прапор

Лунає Мірний — крок

Будучи раніше частиною стихії, відтепер дванадцять повинні самі боротися з нею. Однак до самого кінця вони йдуть «без ім’я святого», а виходить, не розуміючи й не приймаючи остаточно ідеалів нового життя. І тоді Блок виводить фігуру Христа, що веде героїв із кривавим прапором:

И за хуртовиною не бачимо,

И від кулі непошкоджений,

Ніжною ходою надхуртовинної,

Сніжним розсипом перлової,

У білому віночку із троянд

Спереду — Ісус Христос

Образ Христа не піддається однозначному тлумаченню. Чи то це ще не впізнаний і не визнаний Бог, вождь, чи те не видима в заметілі жертва, чи те німий свідок і суддя. Чи навмисно ні, автор залишив недоговореним це у своїй поемі. Вирішувати — самому читачеві і його часу

У поемі «Дванадцять» Блок виступив також і як реформатор в області художньої форми. Зміну звичайної манери він обгрунтував тим, що писати про новий, про революційний необхідно новим мовою. Тому добуток являє собою разючий контраст у порівнянні з написаним раніше.

Поема складається із дванадцяти невеликих главок — по числу заголовних героїв. При цьому автор не уник символістського захоплення магією чисел — адже містична «нагруженность» числа «дванадцять» загальновідома. До того ж саме стільки апостолів, учнів було в Христа — а біблійні мотиви входять у поему безпосередньо з його образом. «Дванадцять» можна назвати драматичною поемою, тому що головним у ній є дія, носієм якого виступають головні герої. Більшу частину оповідання становлять репліки й діалоги персонажів. У кожного з них своя мова: в убогої бабусі, у барині, у письменника, у червоноармійців. Поемі властива розмаїтість художньо-мовних стилів, її мова включає лексику піднесено-поетичну й просторічну, навіть вульгарну. Політичні гасла, фольклорні мотиви, міський романс, розбійницькі пісні й частівки — автор начебто прагне виразити все багатоголосся вулиці, використовуючи різні жанри художнього мовлення. Також різноманітний ритм і розмір вірша, від частушечного до маршового, від чотиристопного хорея до дольника

Сполучення різних мовних стилів, жанрів, ритмів, сама драматична форма поеми дозволили Блоку виразити, втілити те, що він називав «музикою революції», її багатоголосся, стихійність. Поет прагнув до єдності змісту й форми, і його поема — яскраве тому підтвердження. У той же час Блок не уникає й звичних символістських прийомів і методів

У своїй поемі автор намагався як можна точніше відбити те, що він бачив і почував. Його точка зору може бути прийнята не всіма. У принципі, мистецтво не вимагає визнання своїх образів за дійсність, а тим більше, за єдино можливу істину, Поему «Дванадцять» можна трактувати по-різному, особливо тепер, коли стали відомі передсмертні слова Блоку про те, що поему варто знищити, як невдалу. Я ж уважаю, що поет свято вірив, хотів вірити в те, що написав, у велич і шляхетність задумів і шляхів революції, але вже в 1921 році зумів побачити, як далекі його мрії від реальності. А поема живе як незаперечне свідчення напруженого пошуку — чи ідейного, формального — її автора