Ідея приреченості «Темного царства» у драмі «Гроза»

Твір по літературі: Ідея приреченості «Темного царства» у драмі «Гроза»

Найвищим художнім досягненням А. Н. Островського в передреформні роки стала драма «Гроза». Автор переносить нас у провінційне купецьке містечко Калинов, жителі якого завзято тримаються за століттями сформований спосіб життя. Але вже на початку п’єси стає ясно, що ті загальнолюдські цінності за які ратує Домострой, давно вже втратили свої зміст для неосвічених мешканців Калинова. Для них важлива не суть людських відносин, а лише форма, дотримання пристойностей. Не зрячи в одній з перших дій «матінка Марфа Ігнатіївна» — Кабаниха, свекруха Катерини — одержала вбивчу характеристику: «Ханжа, пан. Жебраків обділяє, а домашніх поедом їсть». А для Катерини, головної героїні драми, патріархальні цінності повні глибокого змісту. Вона, замужня жінка, полюбила. І щосили намагається боротися зі своїм почуттям, щиро вважаючи, що це страшний гріх. Але Катерина бачить, що нікому у світі й справи немає до справжньої суті тих моральних цінностей, за які вона намагається чіплятися, що як потопає за соломинку. Навколо вже все валить, мир «темного царства» у борошнах умирає, і всі, на що вона намагається обпертися, виявляється порожньою оболонкою. Під пером Островського задумана драма з побуту купецтва переростає втрагедию.

Основна ідея добутку — конфлікт молодої жінки з «темним царством», царством самодурів, деспотів і невігласів. Довідатися, чому виник цей конфлікт і чому кінець драми такий трагичний, можна, заглянувши в душу Катерини, зрозумівши її подання про життя. І це можливо зробити, завдяки майстерності А. Н. Островського

За зовнішнім спокоєм життя криються похмурі думки, темний побут самодурів, що не визнають людське достоїнство. Представниками «темного царства» є Дикої й Кабаниха. Перший — закінчений тип купця-самодура, сенс життя якого полягає в тім, щоб будь-якими засобами сколотити капітал. Владна й сувора Кабаниха — ще більш лиховісна й похмура представниця Домострою. Вона строго дотримує всіх звичаїв і порядки патріархальної старовини, поедом їсть домашніх, проявляє святенництво, обдаровуючи жебраків, не терпить ні в кому прояви особистої волі

Островський малює Кабаниху як переконану захисницю підвалин «темного царства». Але навіть у своїй сім’ї, де все безропотно їй підкоряються, вона бачить пробудження чогось нового, далекого й ненависного їй. І Кабаниха гірко ремствує, почуваючи, як життя руйнує звичні для неї відносини: » Нічого-Те не знають, ніякого порядку. Попрощатися-Те шляхом не вміють. Так-Т от старовин-те й виводиться. Що буде, як старі перемруть, як буде світло стояти, уже й не знаю. Ну, так уже те добре, що не побачу нічого». Під цією смиренною скаргою Кабанихи — людиноненависництво, нерозлучне з релігійним святенництвом

Розвиток дії в «Грозі» поступово оголює конфлікт драми. Ще велика влада Кабанихи й Дикого над навколишніми. «Але дивовижна справа, — пише Добролюбов у статті «Промінь світла в темному царстві», — самодури російського життя починають, однак же, відчувати якесь невдоволення й страх, самі не знаючи перед чим і чому… виросло інше життя, з іншими початками, і хоча далеко вона, ще й не видна гарненько, але вже дає себе передчувати й посилає негарні бачення темній сваволі самодурів». Таке «темне царство» — втілення всього будуючи життя царської Росії: безправ’я народу, сваволі, гноблення людського достоїнства

У цей мир Диких і Кабаних попадає Катерина — натура поетична, мрійлива, волелюбна. Мир її почуттів і настроїв сформувався в рідному домі, де вона була оточена турботою й пещенням матері. В атмосфері святенництва й настирливості, дріб’язкової опіки конфлікт між «темним царством» і щиросердечним миром Катерини зріє поступово. Катерина терпить лише до пори. «А вуж коли мені дуже тут обридне, так не удержати мене ніякою силою. У вікно викинуся, у Волгу кинуся, не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!» — говорить вона

Не знайшовши відзвуку в серце недалекого й забитого чоловіка, її почуття звертаються до людини, несхожому на всіх навколишнім. Любов до Бориса спалахнула із силою, властивій такій вразливій натурі, як Катерина, вона стала сенсом життя героїні. Катерина вступає в конфлікт не тільки з навколишньої федой, але й самої собою. У цьому трагізм положення героїні

Якби сценою покаяння завершувалася драма, у ній була б показана непереможність «темного царства». Але драма завершується моральною перемогою Катерини й над силами, що сковували її волю, і над тим, що сковувало її волю й розум. Катерина зважується на самогубство. Самогубство героїні — це протест проти нікчемного життя, проти темних сил царства Домострою. Якщо жінка, сама безправна істота, так ще в темному, відсталому середовищі купецтва, не може більше миритися із гнітом «самодурної сили», виходить, серед знедолених, забитих людей зріє збурювання, що повинне спонукати народ до рішучої боротьби

Для свого часу, коли Росія пережила період величезного суспільного підйому перед селянською реформою, драма «Гроза» мала важливе значення. Образ Катерини належить до кращих образів жінок не тільки у творчості Островського, але й у всій російській художній літературі