Індивідуально-диференційований підхід як компонент особистісно орієнтованого процесу фізичного виховання учнів

В умовах модернізації освіти в Україні особливої значущості набуває проблема цілісного розвитку особистості. Реалізація цього завдання може забезпечуватися лише за умови здійснення особистісно орієнтованого навчання, виховання та розвитку. Індивідуалізація та диференціація навчально-виховного процесу є пріоритетними складовими особистісно орієнтованої моделі освіти. Глибоко переконаний, що шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладаються основи для збереження і розвитку здоров’я кожного члена суспільства. Досягти цієї мети можна лише за умови здійснення освітнього процесу на принципах, що забезпечують оздоровчу спрямованість, враховують рівень індивідуального розвитку учня.

Отже, необхідність орієнтації на кожну дитину актуалізує проблему індивідуально підходу в організації особистісно орієнтованого фізичного виховання. Індивідуальний підхід є запорукою ефективності педагогічного процесу — він базується на тому, що будь-який освітній вплив здійснюється через призму індивідуальних особливостей кожної дитини. Диференційований підхід також базується на знанні індивідуальних особливостей. Отже, індивідуалізація і диференціація процесу фізичного виховання дітей — не мета, а засіб розвитку індивідуальності кожного школяра. Учні суттєво відрізняються за багатьма показниками: станом здоров’я, рівнем фізичного розвитку, рівнем сформованості і функціонування різних органів і систем організму тощо. Тому індивідуально-диференційований підхід у фізичному вихованні повинен враховувати різні сторони рухового розвитку особистості.

Теоретико-методологічні засади індивідуалізації та диференціації навчання досліджувалися багатьма науковцями у різних аспектах: — Ш. Амонашвілі, Л. Виготський, С. Рубінштейн вивчали загальні психофізіологічні особливості дитини як основу індивідуального підходу; — Л. Венгер, Г. Лавреньєва, О. Проскура розробляли діагностичні методи для виявлення індивідуальних особливостей дітей; — Я. Ковальчук, Т. Кондратенко, В. Кузьменко, Д. Ніколенко та інші обгрунтовували необхідність і можливість оптимізації навчання на основі індивідуально-диференційованого підходу. Дослідженнями в галузі теорії і методики фізичного виховання, здійсненими О. Аракеляном, В. Вільчковським, В. Зуєвим, Л. Кармановим, В. Мануйловим, доведено нерівномірність і різночасовість розвитку рухової активності у дітей різної статі, визначено динаміку вікових змін у фізичному вихованні. Проте на практичному рівні проблема індивідуалізації та диференціації процесу фізичного виховання учнів потребує розробки конкретного змісту, методики, технологій.

Саме тому науково-методичною проблемою моєї педагогічної діяльності є «Індивідуально-диференційований підхід як компонент особистісно орієнтованого фізичного виховання учнів». Метою моєї діяльності у цьому аспекті є сприяння фізичному розвитку особистості учня, удосконалення життєво важливих рухових навичок, зміцнення здоров’я на засадах індивідуально-диференційованого підходу в організації процесу фізичного виховання. Для дослідження цієї мети реалізовую такі завдання: — диференціація учнів за рівнем підготовленості в організації навчальної та позакласної фізкультурно-оздоровчої роботи; — удосконалення індивідуальних життєво важливих рухових навичок і вмінь учнів; — підвищення ефективності занять фізичною культурою; — зміцнення здоров’я.

Вивчення наукової літератури дало змогу дійти висновку, що фізичний розвиток це — процес становлення, зміни морфофункціональних властивостей організму, фізичних якостей, що вдосконалюються під впливом існування й виховання протягом індивідуального життя людини та поколінь. В поняття «фізичний розвиток» входять не тільки такі ознаки, як довжина чи маса тіла, окіл грудної клітки, а й ті, що характеризують функціонування систем організму, міжсистемних взаємозв’язків, всебічний розвиток рухових якостей та здібностей. Спрямованість фізичного розвитку залежить від умов життя, виховання і підпорядковується об’єктивним соціальним та природним законам. З огляду на те, що індивідуальний підхід характеризується як широкий комплекс дій, спрямований на вибір способів, прийомів, засобів фізичного виховання відповідно до рівня підготовленості і розвитку здібностей дітей, а диференційований підхід представляє собою форму організації навчання, при якій діти об’єднуються у порівняно однакові групи, що дозволяє здійснювати навчання, різне за складністю, методами і прийомами роботи, реалізацію вищезазначеної науково-методичної проблеми здійснюю таким чином. Практика діяльності у навчальному закладі для інтелектуально обдарованих дітей, яким є колегіум, ставить завдання, вирішення яких відбувається за логікою практичних дій, вимагає творчого бачення професії, постійного пошуку.

Тому й прагну того, щоб моя робота дала колегіантам реальну можливість знайти для себе ту сферу діяльності, яка імпонує їм найбільше і в якій вони найповніше реалізуються. Переконаний, що сучасний вчитель повинен широко використовувати діагностику, яка зумовлює зміст і педагогічні умови діяльності. У цьому аспекті повністю погоджуюсь зі словами О. Я. Савченко: «Особистісно орієнтована система шкільної освіти вимагає побудови навчально-виховного процесу на діагностичній основі, тобто спочатку діагностика, а потім — засоби впливу. Сучасна школа має використовувати діагностику не селекції і перебору, а допомагаючу, яка є підгрунтям педагогічної майстерності. Така діагностика діє в інтересах вихованця».

Використовую різні методи діагностики: — неекспериментальні методи: цілеспрямоване спостереження, бесіда, аналіз діяльності; — діагностичні методи: тести, анкетування, педагогічний консиліум; — експериментальні методи: моделювання рухової діяльності, створення спеціальних ситуацій. Дані методи діагностики інтегровано ввійшли у комп’ютерну діагностичну програму «Здоров’я дитини». Дійовим методом втілення в практику роботи з дітьми шкільного віку є тестування, яке дозволяє: порівнювати ступінь фізичної підготовленості учнів різного віку і статі та школи в цілому.

Це дає змогу складати оціночні таблиці, встановлювати контрольні нормативи, підвищувати успішність при тематичних атестаціях за рівнем компетентності, виявити недостатньо розвинені фізичні якості та забезпечити диференційований підбір відповідних засобів і методів їхнього розвитку, виховання у школярів самостійності, свідомості, навичок самоконтролю. Однак перелічені вище можливості можуть бути реалізовані лише при об’єктивному, творчому підході вчителя до методики проведення контрольних випробувань. Врахування результатів діагностики стану фізичного розвитку учнів дало змогу розробити Комплексну програму зміцнення здоров’я «Будь здоровим». Кожен предмет у колегіумі та у середній загальноосвітній школі повинен працювати на кінцевий результат. Тому головним для мене є диференціація учнів за рівнем підготовленості в організації навчальної та позакласної фізкультурно-оздоровчої роботи, де вирішуються завдання зміцнення здоров’я, удосконалення життєво важливих рухових навичок і вмінь, підвищення ефективності занять, застосування їх у різних за складністю умовах.

На мою думку, до них слід також віднести раціональні способи і форми програмованого навчання; застосування системи приписів алгоритмічного типу; визначення ефективних методичних прийомів , що активізують інтерес учнів до занять фізичною культурою і формують потребу й уміння самостійно займатися вправами різного рівня складності , а також постійний контроль за фізичною підготовленістю учнів в умовах невимушеної взаємодії і співтворчості. Однією з форм програмованого навчання є застосування на уроках системи приписів алгоритмічного типу. Зміст такого роду програм розкривається для всіх учнів у вигляді однакової послідовності навчальних завдань. Індивідуалізація навчання в програмах цього типу досягається шляхом обліку кількості спроб на виконання кожного навчального завдання. Такий підхід до планування уроків зменшує обсяг рутинної механічної роботи та економить час.

Окремих теоретичних уроків не проводжу, але повідомлення, спрямоване на вивчення методики самостійних занять фізичними вправами, планую на кожному уроці. Широко використовую для подачі теоретичного матеріалу та контролю домашніх завдань інтерактивні форми організації навчального процесу. Для забезпечення високої моторної щільності уроків фізичної культури активно використовуються нові прогресивні методики, технічні засоби навчання, тренажери, тренувальні вправи та прилади, наочні посібники, музичний супровід, дидактичний і роздатковий матеріал. Окрім того, на заняттях також враховується і характер взаємин учитель-учень, які б сприяли ефективній співпраці на уроці. Досвід власної педагогічної діяльності щодо реалізації науково-методичної теми дав змогу дійти висновку про те, що активними формами удосконалення теоретичних знань і практичних навичок є моделювання занять, комплексна підготовка та ділові ігри, які сприяють зміцненню здоров’я учнів та їх підготовці до професійного спілкування.

Ця форма педагогічної допомоги учням не просто створює діючу ігрову модель, а також потребує прояву особистих якостей. Ефективність роботи вчителя залежить і від доцільно підібраних фізичних вправ для самостійних занять учнів. Це стосується й додаткових фізичних навантажень у процесі гурткових і секційних занять: проведення матчевих зустрічей з суперником на щабель вище за фізичною підготовленістю, де треба проявити особистісні та командні якості, самовизначитися з урахуванням інтересів учнів . Самостійність у роботі, зростання її ролі в системі особистісно орієнтованого навчання сприяє повнішому розкриттю потенційних можливостей учнів, забезпечує формування в них інтересу до вивчення предмета, активізує мислення, спонукає до глибокого знання програмного матеріалу, виробляє вміння активно набувати знання.

Оптимальний добір різних видів вправ для самостійної фізичної діяльності учнів, на мою думку, може бути одним з основних показників роботи вчителя. Інтерес до занять фізичною культурою належить до мотиваційної сфери особистості. Спостереження на уроках, під час проведення позакласної фізкультурно-оздоровчої роботи, моніторинг думки вчителів, учнів та батьків виявив, що найбільшого значення в формуванні спортивних інтересів учні надають порадам вчителів фізичної культури, батьків, тренерів і друзів, спортивним передачам по радіо і телебаченню. Результати вивчення структури вільного часу учнів доводять бажання і готовність значної частини школярів регулярно займатися різними видами вправ. Даний підхід дозволив досягти значних результатів: мої вихованці — неодноразові переможці та призери спортивних змагань: збірна команда дівчат колегіуму «Берегиня» з баскетболу — срібні призери спартакіади області, учасники України , збірна команда юнаків з баскетболу — учасники Всеукраїнського турніру «Київські каштани — 2006» .

Учні колегіуму «Берегиня» є членами збірних команд міської громадської організації «Країна «Баскетболія»: вихованці 1995 року народження входять до збірної команди м. Черкаси «Графія Україна». У складі цієї команди вони брали участь у чемпіонаті України з баскетболу . Учні 1996 року народження як члени команди «ЧПК — Черкаси» активно вступають на всеукраїнських змаганнях.

Вихованці колегіуму також брати участь в Європейській юнацькій баскетбольній лізі в Клайпеді, Литва та в Тарту, Естонія . Отже, процес фізичного розвитку особистості учня організований мною таким чином, що індивідуальний досвід школяра не витісняється, а навпаки, розширюється і наповняється шляхом постійного узгодження використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності. Новаційна значущість пропонованого досвіду полягає у тому, що на практичному рівні розроблений конкретний зміст, апробовані сучасні технології реалізації проблеми індивідуалізації та диференціації процесу фізичного виховання учнів.