Інсценізація «Маленький принц і Лис»

Л: Добрий день! Мп: Добрий день Хто ти? Л: Я — лис. Мп: Пограйся зі мною.

Мені так сумно. Л: Я не можу з тобою гратись. Я не приручений.

Мп: А що означає приручити? Л: Це давно забуте поняття. Воно означає привернути до себе.

Мп: Привернути до себе?

Л: Так. Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів. Але, якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у цілому світі…

Мп: Я вже трохи розумію. Є одна троянда… здається, вона приручила мене… Л: Можливо. На землі чого тільки не буває. Мп: О, це не на Землі.

Л: На іншій планеті? Мп: Так. Л: А на тій планеті є мисливці?

Мп: Ні. Л: Ну, це цікаво. А кури є? Мп: Ні.

Л: Нема нічого досконалого на світі. Моє життя одноманітне. Я полюю на курей, люди — на мене.

Усі кури однакові. І всі люди однакові. І мені трохи нудо. Але, якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби осяяне сонцем. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших.

Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Твої ж кроки, як музика, викличуть мене із нори. А потім — дивись! Бачиш, он там, на полях достигають хліба. Мені зерно ні до чого.

Лани хлібів не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся наче золоте. І це буде чудово, якщо ти мене приручиш. Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я полюблю шелест хлібів під подихом вітру… .

Будь ласка, приручи мене. Мп: Я б з радістю, але в мене мало часу. Мені треба знайти друзів і узнати багато різних речей.

Л: Узнати можна тільки те, що приручиш. У людей вже немає часу щось узнавати. Вони купують речі готовими у торговців. Але ж немає таких торговців, які продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Як хочеш мати друга — приручи мене.

Мп: А що для цього треба робити? Л: Треба бути дуже терплячим. Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так.

Я краєм ока буду поглядати на тебе, а ти нічого не казатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але поступово ти сідатимеш ближче.

Я буду відчувати себе щасливим, готуватиму до зустрічей з тобою своє серце, і пізнаю ціну щастю. А потім… Я плакатиму по тобі… Мп: Ти сам винен. Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив.

Л: Ну, звісно. Мп: Але ти ж плакатимеш. Л: Ну, звісно. Мп: Виходить, ти нічого не виграв.

Л: Виграв. Згадай, що я говорив про золоті хліба… Подивись на троянди.

Ти зрозумієш, що твоя троянда — єдина в світі. Мп: Звичайний перехожий подумає про мою троянду, що вона така ж, як усі. Але вона одна-єдина, дорожча від усіх. Бо я поливав її.

Бо я накрив її скляним ковпаком. Бо я затулив її ширмою. Задля неї я знищив гусінь, залишив лише двох, щоб вивести метеликів.

Бо це моя троянда….Прощай.

Л: Прощай. Ось мій секрет. Він дуже простий. Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно.

Мп: Найголовнішого очам не видно. Л: Твоя троянда така дорога тобі через те, що ти віддав їй стільки часу. Мп: Моя троянда така дорога мені… Л: Люди забули цю істину. Але ти не повинен забувати.

Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого ти приручив. Ти відповідаєш за свою троянду. Мп: Я відповідаю за свою троянду.