Інтелектуальна гра як засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів

План.

1. Поняття » інтелектуальних ігор».

2. Види інтелектуальних ігор за В. П. Шашиною.

3. Поділ ігор на групи за Г. К. Селевко.

4. Гра за Ш. О. Амонашвілі.

1. Поняття інтелектуальних ігор.

Навчання та виховання юних громадян будь-якої країни світу неможливе без упровадження гри та ігрових технологій. Дослідження переконують: гра використовується з навчально-пізнавальною, розвивальною і розважальною метою. Гра — один з найефективніших методів навчання, що максимально активізує інтелектуально-практичні та творчі можливості індивіда.

Стимуляція творчих потенцій дитини, оптимізують інтелектуальні, практичні й фізичні здібності, виховують риси творчої особистості.

Знання засвоюються там, де вони стають для дитини чимось своїм, що зачіпає власні думки, почуття. Адже Засвоєння — це активне думання, міркування над фактами, дослідницький підхід до речей, предметів, явищ, фактів. А активне думання починається там, де вихованець користується поняттями, судженнями, висновками.

Інтелектуальні ігри розвивають розумові здібності, логічне мислення, спостережливість, сприяють розширенню світогляду, тренують пам’ять. У процесі їх виконання формуються такі якості, як кмітливість, винахідливість, ерудованість, стійкість характеру, дух суперництва, яскрава емоційність, що приносить дитині радість і насолоду.

Характерні риси таких ігор за С. А. Шмаковим:

— вільна розвивальна діяльність;

— творчий, значною мірою імпровізований та дуже активний характер ігрової діяльності;

— емоційне піднесення діяльності, суперництво, змагання, конкуренція;

— наявність правил, що відображають зміст гри, логіку та послідовність її розвитку.

Суттєвими компонентами інтелектуальних ігор, які можуть бути використані на уроці чи занятті, є:

— збір потрібної інформації;

— пошук невідомого елементу, знань чи алгоритму досягнення мети;

— прийняття рішення ;

— подолання перешкод на шляху до встановленої чи обраної мети.

Головний позитивний чинник гри — спроможність стимулювати пізнавальну активність і викликати потребу вчитися, знати, довідуватися, досліджувати.

2. За твердженням В. П. Шашиної, існує декілька видів інтелектуальних ігор:

— ігри з олівцем та усні ігри;

— ребуси;

— кросворди, сканворди, чайнворди;

— ігри на шаховій дошці;

— головоломки;

— конкурси знавців — ерудитів.

Ігри допомагають досягти поставленої мети, під час їх гарантується засвоєння певних знань, умінь та навичок.

3. Поділ ігор на групи за Г. К. Селевко :

— За видом діяльності — рухливі , інтелектуальні , трудові, соціальні, психологічні;

— За характером педагогічного процесу — навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі; пізнавальні, розвивальні; репродуктивні, продуктивні, творчі; комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні;

— За характером ігрової методики — предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, ігри — драматизації.

Крім цього, розрізняють ігри з використанням предметів, без використання предметів; настільні, кімнатні, комп’ютерні; ігри на відкритому просторі, а також з використанням різноманітних засобів пересування. Наприклад, Конкурс інтелектуалів, Конкурс капітанів, » Інтелект-шоу», «Наукова лабораторія», «Поле чудес», «Що? Де?

Коли?», брейн-ринги, тощо.

У грі розвиваються необхідні кожній дитині розумові здібності, рівень розвитку яких має велике значення і проявляється в процесі навчання. Навчальні заняття, подані в ігровій формі, викликають у дитини емоційне піднесення.

Таким чином, організовуючи ігри, ми маємо пам’ятати, що серед великого розмаїття ігор інтелектуальна гра займає особливе місце у розвитку дитини. Вона є її першою розумовою працею, джерелом приємної розваги і приємного навчання, гімнастикою розуму і засобом самовдосконалення. Отже. гра є одним з найдієвіших засобів активізації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів.

Уникати таких ігор — значить позбутися чи не найбільшої цінності у формуванні особистості.

Приклади ігор :

— ігри з предметами і картинками ;

— кубування — на гранях куба нанесені крапки від 1 до 6:

1) опишіть це;

2) порівняйте це;

3) проаналізуйте це;

4) асоціюйте це;

5) знайди спосіб застосування цього;

6) знайди аргументи «за» і «проти» цього.

— порівняння картинок — 10-12карт.;

— роздавання » Сльозинок і посмішок2;

— незакінчені малюнки;

— ігри зі словами, реченнями.

4. Гра за Ш. О. Амонашвілі.

Ми помітили при знайомстві з психолого-педагогічною літературою, що вважається, що в початкових класах найчастіше повинні застосовуватись ігрові прийоми, бо діти люблять грати. Це думка особливо поширена стосовно першого класу — класу для шестиліток. Однак діти прагнуть до шкільного життя зовсім не для того, щоб продовжити там свої ігри, а для того, щоб утвердитися у своєму подорослішанні. Прагнення до школи саме і є одним із проявів пристрасті до дорослішання. Дітей потрібно вчити не граючись, а серйозно, з почуттям відповідальності.

Це вчитель повинен грати так добірно й мистецьки свою роль в освітньому процесі, аби діти в цьому процесі забули про свою потребу до гри.

Самі духовні й природні субстанції В Дитині прагнуть, так би мовити, до вільної несвободи. Це яскраво видно на прикладі групової рольової гри. Дитина може цільно вибирати, в яку гру грати, яку взяти на себе роль.

Вона може включитися або не включитися в колективну гру. Однак, якщо вона включається в гру і вибирає в ній роль, то знає, що зобов’язана буде підкоритися правилам гри, грати за правилами. Інакше діти виженуть її з гри, скажуть: «Ти не вмієш грати. «Ти нам заважаєш. З тобою нецікаво грати».

Тобто підтверджується, що Дитина внутрішньо готова до вільної несвободи, до впорядкованої, узаконеної, суспільно дозволеної свободи, до звуження безвідповідального прояву інших своїх потреб.

Гра — це переживання вільного вибору. Змусити дитину гратись неможливо, якщо певні функції не включені. Дитина грається через внутрішнє бажання.

Але, включаючись до гри, дитина повинна підкорятись певним правилам, що її свободу обмежує. Коли дитина стомлюється, вона вільно виходить з гри. Тому Ш. О. Амонашвілі стверджує — що найголовніше у грі — вільний вибір: сама починаю гру, сама виконую правила, сама припиняю гру. Зберегти і в навчанні за дитиною право вільного вибору — основна задача вчителя. Педагогічна майстерність вчителя в цьому і полягає, щоб діти не втратили серйозного ставлення до навчання — бо вони приходять до школи не гратись, а навчатись.

З одного боку гра може бути одними з методів навчання, з іншого — навчання повинно органічно входити до гри. Спостереження доводять, що кожна дитина у грі намагається обрати собі роль, більш престижну за віком, що сприяє дорослішанню. Вчитель повинен «моделювати» себе дещо дорослішим, ніж ті діти, з якими він зараз спілкується, і тоді вони будуть дорослішати разом з вчителем.

Дитинство закінчується тоді, коли немає бажання дорослішати.

Приклади ігор:

— «Вилікувати хворе слово» — ;

— «Что было бы, если бы…»;

— » Фантазійні листи» — .

Література:

1. Амонашвілі Ш. О. Без серця що зрозуміємо? / Ш. О. Амонашвілі. — Х.: Подільський культурно-просвітительський центр ім. М. К. Реріха, 2002. — С. 11-24.

2. Амонашвили Ш. А. Личностно — гуманная основа педагогического процесса. / Ш. А. Амонашвили. — Минск: Университетское, 1990. — С. 56-75.

3. Амонашвили Ш. А. Баллада о воспитании./ Ш. А. Амонашвили. — Артемовск: 2008. — С. 58-84.

4. Амонашвили Ш. А. Истина школы./ Ш. А. Амонашвили. — Артемовск: 2008. С 43. — С. 24-34.

5. Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, Дети! / Ш. А. Амонашвили. — М.: Просвещение, 1983. С 51.

6. Бех І. Д. Виховання підростаючого покоління на засадах нової методології. / І. Д. Бех. // Педагогіка і психологія, 1999. С 5-6.

7. Ватаманюк Г. Інтелектуальна гра як засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності старших дошкільників та молодших школярів. // Початкова школа, 2008, №6. — С40-43.

8.Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах. / О. Я. Савченко. — К.: Магістр — S, 1997. С 138-157.

9. Селевко Г. К. Педагогические технологии на основе личностной ориентации педагогического процесса. / Г. К. Селевко. — М.: Народное образование, 1998. С 112-146.