Від поезії М. Рильського «Яблука доспіли» віє світлим смутком, печаллю розлуки. Але все одно мотив життєдіяльності, гармонійного єднання людини і природи домінує:
Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні вуста.
Ліричний герой порівнює своє почуття кохання з яблуками, які теж «зривають», коли вони «достигнуть під промінням теплим». Герой відчуває, що для його кохання, як і для яблук, минуло літо і настала осінь. Ось тому:
…У серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота. Ось-ось настане мить розлуки — і кохання згасне. Усвідомлюючи це, ліричний герой у розпачі благає свою кохану: Поцілуй востаннє, обніми востаннє.
Отже, в основі вірша — філософська думка про минучість кохання. Цю проблему поет розв’язує так:
Вміє розставатись той, хто вмів любить. Саме в цих рядках — головна ідея твору.
Кохання — минуще лише той зуміє віднайти душевний спокій, хто по-справжньому кохав, не розмінюючи своїх почуттів.