Іван Богун — полковник війська Запорозького

Однією з головних проблем сучасної вітчизняної історіографії є недостатнє вивчення біографій окремих осіб козацької доби. Протягом багатьох десятиліть, зважаючи на різні обставини, українські науковці не зверталися до висвітлення життя та діяльності одного із сподвижників Богдана Хмельницького, видатного представника козацької старшини періоду Визвольної війни середини ХVІІ ст. Івана Богуна.

У джерелах, історичних романах і спогадах про козаччину, козацьке військо і видатних осіб козацької доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна,1 хоча жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни.2 Він без усякого сумніву уклав кілька своїх цеглин в історію боротьби українського народу проти нападів турків, татар і польського поневолення.

Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя. Польський історик середини XVIIст. В. Коховський писав про І. Богуна — «сміливий, розумний… надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний і хитрий, як лис; людина відважна і завзята».3 Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного козацького ватажка і стратега козацької доби.

Наші знання, на жаль, про Івана Богуна до цього часу досить обмежені, тому що літописці залишили поза увагою його життя. Достеменно нам невідомо, коли і де він народився, скільки років прожив і в якому віці був страчений. Не маємо також відомостей про його родину, крім того, що батько належав до шляхти і жив поблизу с. Олекшичів.

Відомий український історик Гетьманщини В. Липинський писав, що у документах 20-х років XVII ст. згадується про шляхтича Федіра Богуна, який міг бути батьком Івана.4 Точки зору, що І. Богун «виходець з дрібної української шляхти» дотримуються і сучасні українські історики М. Котляр і С. Кульчицький.

Мало відомостей і про ранній період його життя: лише можна припускати, що молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці в пошуках здобичі. Богун міг бути одним із тих, хто ще за часів Остряниці6 поселився в Чугуєві. Деякі історики писали, що Богун брав участь у козацькому повстанні 1637- 1638 рр.

Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов’язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма, І. Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець. Таким чином, протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичне для запорозького спочатку, а потім і реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти турків і кримських татар та обороняв українські землі від набігів останніх. Наведемо деякі рядки народної пісні про ці епізоди воєнної біографії І. Богуна: Ой з-за гори чорна хмара, мов хвиля, іде.

То ж не хмара — запорожців Богуня веде. Доганяли вражих турків коло трьох могил, — Уже по тих яниченьках та пугач завив. Серед ночі в Дикім полі рушниці ревіли, А в Очакові туркені та від страху мліли.

Ой в середу ізвечора турків обступали, А в п’ятницю до полудня всіх упень рубали. Ой наточив Іван Богун невірам вина, — Та було ж їх сорок тисяч, а тепер нема.7 В цих словах ми бачимо відгомін тих далеких часів і камертон народної пам’яті доніс спомин про носія колись грізного імені. І. Богун, як свідчать український письменник М. Старицький та історик В. Голобуцький, приймав активну участь у таємних нарадах, які проводив Б. Хмельницький. Наприкінці 1647 р. пише В. Голобуцький, «відбулася так звана рада у діброві поблизу Чигирина… де Богдан Хмельницький і його чотири найближчі соратники — Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Богун і Матвій Борохович — обіцяли повернути козацькі права всім тим, хто був позбавлений їх.

В одній із пісень є такі слова : Оттоді-то припало йому з правої руки чотири полковники: Перший полковниче — Максим Ольшанський, А другий полковниче — Мартин Полтавський, Третій полковниче — Іван Богуне, А четвертий — Матвій Борохович.»8 Далі, як свідчать джерела, І. Богун бере активну участь в боротьбі проти поляків з перших битв 1648 р. В. Замлинський вказує: «уже ті перші битви дарували Богданові на все життя побратимів — Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжу, Михайла Кричевського… З ними були виграні всі наступні битви Визвольної війни.»9 Ось ще один доказ того, що один із найвидатніших полковників Хмельницького бере діяльну участь в операціях під Львовом. Згадка про активну роль полковника Богуна у військах Хмельницького, що наступали на Львів, є й у Кушевича. Безперечно одне: Богун з початку 1648 р. виступає активним прихильником Б. Хмельницького. В лютому 1649 р. ми бачимо І. Богуна вже полковником подільським.

Саме з цим прикордонним районом була пов’язана певний час його подальша військова доля. На Поділля І. Богун прибув за наказом Б. Хмельницького «для наведення порядку і заспокоєння бідних людей, щоби вже більше крові пролито не було». Тон листа, з яким він звертався до всього населення, був досить категоричний: «Наказую, щоб ніхто надалі не смів на Поділля до Кам’янця війська приводити,… що він має намір карати будь-яких порушників кордонів, але все таки вважає, що краще буде, щоб ми в довірі жили, як предки наші, волею Божею».10 Згодом І. Богуна було призначено вінницьким полковником, а тому його подальша доля була тісно пов’язана із захистом Вінниччини та Брацлавщини від війська Речі Посполитої.

28 лютого 1651 р. польські війська на чолі з М. Калиновським і С. Лянцкоронським підступили до Вінниці, взяли її в облогу і зробили спробу захопити. Саме тут, у боях під Вінницею, І. Богун вперше найбільш масштабно проявив здібності воєначальника. Під час оборони Вінниці у березні 1651 р. і міщани, і шляхта, і все населення міста підтримало свого полковника. Богун одержав блискучу перемогу. Ця битва принесла йому славу і авторитет.

Це був початок розквіту його військової кар’єри. За свідченням Самовидця, «серед польського війська прокинулася паніка така, як колись під Пилявцями, що полків не можна було стримати від утечі».11 В подальшому, переслідуючи польські загони полковник І. Богун брав активну участь у штурмі Кам’янця-Подільського 29 квітня — 1 трав