Кавказький бранець

Твір по літературі: Кавказький бранець

…Життя їм стало зовсім дурне

Колодки не знімали й

Не випускали на біле світло

Л. Толстой

Л. Н. Толстой служив на Кавказі майже в тих же місцях, що й М. Ю. Лермонтов. Але войовничих горців побачили вони по-різному. Вірніше, бачили вони те саме, але сприймали своеобично. Мцири полонений ще дитиною, він умирає, подібно орлові в клітці. Жилин попадає в полон до іновірців на цілком, якщо можна так виразитися, законних підставах. Він супротивник, воїн, по звичаях горців його можна взяти в полон і одержати за нього викуп

Треба сказати, що докладне, «побутове» опис подій у Толстого не заслоняє каліцтво людських відносин. У його оповіданні немає романтичного розжарення, як у Лермонтова, немає високих почуттів і високих учинків. Брудна щоденність страшнее!

Сюжетна конструкція схожа: «Полон, спроба втечі, утішники (у Лермонтова — чернець, у Толстого — дівчинка). У Лермонтова кінець трагичний: краще смерть, чим неволя. У Толстого — хеппи-енд, у кращих традиціях американських бойовиків. Нам можна навіть побачити якийсь гумор в останніх словах Жилина: «От я й додому з’їздив, женився!» Так і хочеться сказати: «Нічого собі, сходив за хлібом!»

Відразу обмовлюся, мені особисто ближче історія, записана Лермонтовим. У ній немає цього смиренного сприйняття рабського буття, немає дріб’язкової антисобитийности, якоїсь речовинної меркантильності. І немає того, що згодом відіпхне від Толстого багатьох його шанувальників і що переглядає вже й у ранніх добутках — убогої терпимості. Тої, котрої повною мірою володіють блаженні і юродиві

Я люблю Толстого, коли він соковитими фарбами малює докладні полотна свого часу. Можуть подобатися або не подобатися батальні сцени, характери, долі його численних полотен, але не захоплюватися обсягом і глибиною перспективи цих картин не можна. Але коли Толстой починає повчати, коли він з фанатичною тупістю (що смотрится в його величному образі як щиросердечна хвороба) починає віщати й проповідувати, я закриваю книгу

Повернемося до «Кавказького бранця». Можливо, до війни в Чечні ми сприймали б цей добуток стандартно. І у творах писали б, що Толстой все своє життя мріяв про світ між людьми, про згоду між народами. Що віру в можливість взаємного розуміння й взаємної підтримки між людьми різних національностей він виразив в оповіданні «Кавказький бранець». Що він чудовий стиліст і що він створив народні книги для читання, по яких учив селянських дітей…

Сидів собі в Ясній Галявині довгобородий патріарх, якому не треба платити за світло й газ і якому не досаждають сусіди-алкоголіки, і розповідав чистеньким, спеціально для пана вмитим і одягненим мужицьким дітям про те, як треба жити. Так, наприклад, як «Филипок». Або — як Лев Миколайович

Недавно на екранах кінотеатрів урочисто демонструвався новий «Кавказький бранець». Треба сказати, що режисерові вдалося глибше передати думку, порушену Львом Миколайовичем. Предметнее, із граничним, майже документальним реалізмом. І такий фільм дійсно змушує задуматися: чому люди настільки ворожі друг до друга, навіщо вони воюють.’ Більше того, з’являється фантастична мрія: зробити так, щоб всі дорослі із планети зникли, а залишилися тільки діти, що не вміють розрізняти один одного по національності або віросповіданню. Та й про саме віросповідання нічого ще не знаючі

Я ні в якій мері не протиставляю кінофільм творчості великого письменника. Міняються часи, міняється оцінка певних предметів мистецтва. Та й сприйняття міняється

Але от чомусь Мцири ми приймаємо беззастережно, без спроб аналізувати або — упаси Боже! — критикувати. Що, до речі, можна сказати про майже всі талановиті добутки будь-якого часу й кожного авторства