Книги — морська глибина!

Одного разу український письменник Ю. Збанацький запитав: «Чи варто задумуватися над тим, яке значення має книга для людини? Адже не питаємо ми себе, яке значення для нас має хліб і повітря?». Здавалося б, за часів, коли інформаційні технології досягли такого високого рівня розвитку, що заполонили весь культурний простір сучасної молоді, коли Інтернет став чи не основним джерелом знань, а комп’ютер — чи не найголовнішим учителем, ці слова втратили свою актуальність.

Проте я вважаю, що книга для людини актуальна завжди, в усі часи і за будь-якого рівня розвитку суспільства.

Книга — одне з найбільших надбань людства. Відтоді, як люди навчилися писати, свою мудрість вони довірили книжкам. Книжки відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, зазирнути в майбутнє. Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували для її виготовлення: глину, листя та кору дерев, шкіру тварин, бамбук, папірус, іповк…

Тривалий час існували лише рукописні книжки — то були справжні витвори мистецтва, в які переписувачі вкладали свою душу. У XV столітті, коли було винайдено книгодрукування, людство усвідомило справжню цінність і значення книги як джерела знань, мудрості, натхнення й фантазії.

Сьогодні без книги ми не можемо уявити своє життя, бо вона — постійний супутник, найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для малечі, і для школяра, і для зрілої, досвідченої людини. Недарма в народі кажуть: «Хто багато читає, той багато знає».

Скільки книжок треба прочитати, щоб бути освіченим, розумним, мудрим, щоб пізнати світ? Цього ніхто не знає. Читати потрібно все життя. Ось як про це писав Т. Шевченко:

Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть… Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.

Ми читаємо книжки, здобуваючи знання, читаємо і під час відпочинку. Любов до книги, прищеплена в дитинстві, супроводжує нас протягом усього життя. Часто книжку можна читати багато разів і щоразу знаходити в ній щось нове, цікаве, вражаюче.

Саме тому книжки не старішають, не набридають і не втрачають своєї актуальності. Книга відкриває перед нами чарівний світ прекрасного й величного, вона розповість про героїчну історію Батьківщини, про багатство земних надр і таємниці Космосу, про далекі незнані країни; розкаже про людей чесних, сміливих і самовідданих, добрих, вірних і допитливих; навчить розпізнавати людей підлих, підступних, егоїстичних і обмежених. Ось чому Д. Павличко стверджує, що «Життя без книг — це хата без вікна», а В. Сосюра наголошує на тому, що » Книжки — це величезне багатство».

Ким бути? Яким бути? На ці запитання відповідають книжки. З ними ми пізнаємо світ, подорожуємо до джерел цивілізації, вони дарують нам життєдайні зерна знань, спонукають до творчого пошуку, прекрасних знахідок і відкриттів.

За всіх часів люди славили книгу. Як її тільки не називали: і джерелом мудрості, і цілителькою душі, і сонячним сяйвом, і рікою, що живить Всесвіт. Дуже багато відомих людей — митців, науковців, винахідників — наголошують на тому, що саме любов до читання відкрила їм шлях до майбутніх досягнень.

Саме з книжок черпали вони знання й творчу наснагу. Українські народні прислів’я твердять: «Книга вчить, як на світі жить», «Золото добувають із землі, а знання — із книг», «Розум без книги — це птах без крил «.

Отож, шануймо, бережімо, читаймо книжки, бо в них мудрість, знання людства, набуті упродовж тисячоліть. Книга — один із найцінніших винаходів людства, вона сіє правду, добро, любов; вона дасть нам відповіді на всі запитання і гарну пораду; навчить жити, любити і працювати заради щастя народу, заради самих себе і своїх рідних. Читаючи книжки, ми не лише здобуваємо знання, а й збагачуємо свою мову, поповнюємо запас слів.

Той, хто багато і вдумливо читає, краще мислить, вміє правильно висловлювати свою думку, мова такої людини красива й милозвучна. Ось чому жодні інформаційні технології не можуть витіснити книгу з життя людини, а слова Ю. Зба-нацького не втрачають своєї актуальності й сьогодні.

Рекомендовані твори:

Франко Іван. Строфи. «Книги — морська глибина…» Шевченко Тарас. І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє.