Колорит історичної епохи в романі П. Куліша «Чорна рада»

У романі «Чорна рада» Пантелеймон Куліш на реалістичних і романтичних засадах зображує історичні події 1663 р. на Україні, характерні для тогочасної епохи особливого напруження суспільних пристрастей. Письменник створює широку панораму української дійсності XVII ст., виводить характерні постаті з різних суспільних прошарків того часу. Передати колорит історичної епохи йому допомагає змалювання її реквізиту, реальних настроїв людей, конкретних соціально-психологічних деталей.

Слід сказати, що це перший історичний роман в українській літературі. Матеріал до нього автор черпав із козацьких літописів, праць істориків і фольклорних джерел. Композиція роману нагадує побудову історично-пригодницьких творів Валь-тера Скотта: історична епоха й історичні постаті — це тільки тло, на якому розвивається романний сюжет, заснований на любовному трикутнику й вимишлених головних героях твору. Разом з тим автору пощастило дати ряд художньо правдивих історичних епізодів, створити чимало реалістичних масових сцен, відобразити класові настрої деяких представників верхівки й окремих низових соціальних груп. «Чернь» і «чорну масу» показано лише як стихійну силу, здатну тільки до руйнування. Конфлікт, сюжетні ситуації, система образів-персонажів відбивають реальну розстановку і взаємодію тогочасних суспільних сил. Історично правдивим зображується гетьман Брюховецький — з його авантюризмом, владолюбством, хитрою демагогією, які допомагають йому захопити гетьманську булаву, жорстоко розправившись з другим претендентом на гетьманську владу — Сомком — та іншими політичними противниками.

Яким Сомко — особистість насправді складна й суперечлива — в романному образі ідеалізується. З боку письменника це спроба подати зразок ідеального, на його думку, гетьмана. Певною ідеалізацією позначено образи полковника Шра-ма та його сина Петра, частково — Череваня. Кулішеві імпонують аристократична натура Сомка, релігійна патріархальність Шрама. Протилежними рисами наділений автором запорізький козак Кирило Тур. Він сміливий, шляхетний, добре знає військову справу і разом з тим гультяй, запросто порушує січові звичаї й традиції, зокрема викравши наречену Сомка Лесю. Антиподом Кирилу Туру виступає у романі реєстровий козак Петро Шра-менко, у якого немає жодної негативної риси характеру. Таким чином автор ре — і алізував суб’єктивну суперечливу оцінку козацтва: з огляду на строгий кодекс Запорізької Січі, який не дозволяв одружень, він не сприймав козаків запорізьких і підтримував ідею козацтва реєстрового, яке жило хуторами і мало чим 1 відрізнялося від хліборобів.

Автор Зіштовхує у романі й інші соціальні групи — міщан, селян, козаків. Ставить їх перед єдиною проблемою — проблемою поневолення України — і намагається об’єднати українців, що йому, звісно, не вдається. Взагалі, реалізуючи задум — створити соціальний роман на історичному ма — і теріалі, — Куліш висуває у творі характерну для себе утопічну ідею миру між різними соціальними станами в межах української нації.