Конспект з позакласного читання на тему: «І. Є. Хоменко. «З любов’ю до рідної землі»

Конспект з позакласного читання на тему:

«І. Є. Хоменко. «З любов’ю до рідної землі»

Вчитель: Мерещенко Г. О.

Кіровоград 2009

Тема. І. Є. Хоменко. Вірші «Весна», «Колоски», «Квіти», «Ластівка». Мета.

Ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом І. Є. Хоменка, його віршами; активізувати читацькі інтереси дітей; формувати навички читання віршів напам’ять; розвивати мовлення, мислення, уяву; виховувати любов до рідного краю.

Обладнання. Портрет І. Є. Хоменка, звукозапис ліричної мелодії, таблиця для гронування, таблиці для словникової роботи.

Хід уроку

I. Організація учнів до уроку

Девіз.

Пролунав шкільний дзвінок, Починається урок. Ось і ти часу не гай — Працювати починай.

II. Фонетична зарядка

Артикуляційна вправа.

Як повітря виходить із кульки? Як дзижчить джміль? Як цокає годинник?

Як ми сміємося? Б) Читання анограм.

Евнса оклсоик

Вікатк алтсівак

Вправа, що сприяє формуванню швидкої реакції на слово.

Доберіть до поданих утворених слів якомога більше таких, що називають ознаки:

Весна -… колоски-…

Квітка-… ластівка-…

III. Повідомлення теми та мети уроку

Учитель читає вірш на фоні ліричної мелодії.

Як то гарно в моїм краю:

Ах, ніхто, ніхто не знає!

Там горбочки та й зелені,

Ріки сині та й студені,

Сонечко ясніше сяє…

Ах, як гарно в моїм краю!

Як то гарно в моїм краю:

Тече річка в темнім гаю,

Ростуть квіти золотаві

І пишні шовкові трави.

Соловейко там співає…

Ах, як гарно в моїм краю! — Рідна земле, Україно! З весни і до пізньої осені в буянні квітів і трав твої ліси, твої розлогі луки. Вклоняється матері-землі стиглий колос на твоїх

Зате в нього було щось артистичне від природи, міг показатися в ролі кожного учителя чи учня. І так вдало, що всі сміялися. Там, де був Ваня на перервах збирався гурт дітей і було гамірно.

Нас він називав «малечею». Ми сердились, але не довго, бо він як зобразить, як хто з нас сердиться, то всі сміялися, і ми теж. Вчителі теж його любили і називали «наш артист».

Він не ображався.

Шостий клас поводився спокійніше, бо прийшов голодомор 1932 — 1933 років. Голодні вчителі навчали голодних дітей… Особливо горювали сироти. При школі для нас організували інтернат, щоб ми вижили.

Дітей доглядали, годували, одягали. Всі вижили.

Настав 1933 — 1934 навчальний рік. Ми стали семикласниками. Уже дивилися на нас, як на дорослих. Всі стали краще навчатися, бо треба було думати, де продовжувати навчання, ким бути?

Одержали свідоцтва — і хто куди.

З того часу я нічого не знала про Ваню. Товариші мої говорили, що І. Є. Хоменко закінчив театральне училище і став артистом, а згодом — відомим письменником.

Після закінчення школи красивий, стрункий юнак їде до Дніпропетровська і вступає на навчання до театральної школи. З 1938 року Іван Євтихійович Хоменко — актор Криворізького драматичного театру і одночасно навчається в педагогічному інституті.

Перед війною Іван Євтихійович повертається до рідного села. Поетичні образи найперше йому приходять саме тут, на батьківській землі. Ліричні роздуми, краса рідного краю, його невтомних трудівників, благородні почуття дружби і кохання — це те коло тем, яким захоплювався молодий поет і присвячував свою творчість. Пізніше він напише: Аж ось святі місця, аж ось вони, Де я згубив сліди свої дитячі.

Де окрилявся крилами весни, Щоб полетіть у далечі гарячі. Я з краєм цим душею споріднивсь. Осяяним, зігрітим щирим сонцем.

Я сили тут набравсь, я тут родивсь. Я став отут із юності дніпровцем. Тепер калині я хилюсь до пліч,-Мене вітають ніжні віти сонні. Циганською рукою тиха ніч Зриває з неба пелюстки червоні.

И дає мені. Над берегом вгорі Пасеться лисий місяць над хмарками, І сяйво розсипає по Дніпрі Багряними ясними копійками. Пухнастим килимом прославсь чебрець, Розсипавши цятками квіти сині, Від запаху п яніє вітерець

І пада ниць на голову вербині. Ой дише тут земля у мить нічну, Повітря лине і духмяне, й миле.

Почалася Велика Вітчизняна війна. З кожним днем все більшу територію України топтала нога німецького загарбника. Зовсім скоро було окуповано Петрівський район та рідне село Зелене.

Незабаром І. Хоменко був викликаний до лав Радянської Армії: приймав участь в боях на Сталінградському і 2-у Українському у фронтах. Він не кланявся кулям, не ховався за спини однополчан, про що свідчить орден Червоної зірки, кілька медалей «За боевые заслуги», «За взятие Вены», «За победу над Германией в Великой отечественной войне 1941 — 1945 г. г. г», поранення і дві контузії.

Із спогадів племінника поета Смирського Віктора Юхимовича: «Під час війни Іван Євтихійович часто писав нам листи і ми з мамою швидко бігли до бабусі і там читали, раділи кожній вісточці, кожному його слову. Один лист був навіть не дописаний до кінця. Пам’ятаю такі слова: «Ідіть до Основенко Маші і скажіть, що її брата убито під Віднем. Я сам до нього підповзав».

А потім дядько якось розповідав нам, ще перед самим наступом він розмовляв з Основенком і той сказав: «Знаєш, Ваню, у мене таке відчуття, що мене уб’ють». Так воно і сталося. Пізніше прийшла офіційна звістка. Дядько написав і присвятив його Основенку — «Під дубом столітнім». Із фронту Іван Євтихійович часто висилав мені зошити та папір для школи.

Коли повертався після війни додому, то привіз повну валізу книжок, у той час, як усі везли якісь речі та харчі.

У години фронтового затишшя, які випадали дуже рідко, та перебуваючи у госпіталях І. Хоменко пише вірші. Перші були надруковані у 1943р. в фронтових газетах. Деякі високопатріотичні — помістила наша районна газета «За більшовицькі колгоспи»,яка почала виходити відразу після звільнення Петрівщини від німецько-фашистських загарбників.

Не просто давалося поетові й повернення з Степового табору. Довгі місяці перебивався у Києві на тимчасових квартирах, «кутках». Серед київських літераторів існував гіркий жарт про те, де можна знайти Хоменка.

Відповідь була: «Шукайте біля пам’ятника Богдану, там вони удвох».

Тоді й відбулася їхня зустріч, зовсім випадково. Його, поета, і її — дівчини Надійки із села, яка приїхала працювати до Києва і влаштувалася продавати пиріжки. Федір Ісаєв, людина особливої поетичної чутливості, не міг помилитися, коли писав, що Надія — справжнє поетове щастя.

Великою радістю у непростому житті І. Є. Хоменка було народження сина, якого він назвав таким рідкісним ім’ям — Любомир.

Тільки сину, народився ти, — Я відчув незнане щастя в світі. А турбот же скільки міг знайти, Щоб тебе леліяти у цвіті.

А ночей безсонних, скільки ж їх?

Полях, медово сяють плоди в садах твоїх. І гордо постають у світанкових росах твої зелені гори.

Чистими джерелами у словах віршів, оповідань виливаються і висота думки, і мудрість, і ширококрила, щедра любов українців до рідної землі.

Рідна земля, рідна природа оспівані у багатьох творах поетів рідного краю. Сьогодні на уроці читання ми познайомимось із віршами: «Весна» «Квіти»

«Колоски» «Ластівка» автором яких є наш земляк.

Подивимось хто є автором цих поетичних рядків.

І Хо мен

Ван ко

IV. Ознайомлення із життєвим і творчим шляхом Івана Хоменка.

1. Розповідь вчителя.

Йшов 1919 рік. Саме в такий буревійний час в с. Зеленому Петрівського району Кіровоградської області в селянській хаті, яка стояла на околиці, народився Іванко. Родина, в якій подав свій перший немовлятський і поетичний голос, була звичайна, як і більшість селянських, хліборобська.

З перших же днів не судилося маленькому хлопчику зазнати батьківської ласки. За спогадами односельців, пізньої осені того ж таки 19-го Євтихія Миновича пострілом через вікно було вбито бандитами. Залишилася Агрофена Федорівна сама з трьома дітками на руках: двома дівчатками — Поліною і Ніною — та Іваном.

Ось що згадує про І. Хоменка колишня однокласниця, ветеран педагогічної праці, Кононенко Поліна Феофанівна:

«До п’ятого класу ми навчалися в різних класах. Ваня навчався в Зеленській початковій школі № 2, а я в неповній середній. У той час у НСШ було п’ять паралельних класів.

Я навчалася в 5-А.

І ось до початку занять 1 вересня 1931 року завідувач Зеленської початкової школи № 2 привів своїх вихованців у нашу школу. їх було двадцять. З них — дві дівчинки, а то все хлопці. У кожному п’ятому класі добавилися по чотири учні, які були переростками. Серед цих прибулих був і Ваня Хоменко. Класний керівник Мірошниченко Семен Степанович познайомив нас із ними.

Він зачитав їх оцінки з кожного предмета, їх характеристики та посадив за парти.

Із цих прибулих учнів виділявся Ваня зовнішністю. Він був красивий, стрункий, в українській вишитій сорочці, а на голові мав невеликий чубчик. Хлопець стояв і посміхався.

Мабуть йому хотілося сміятися з нас, що ми малі, а він на два роки старший за нас.

Навчався Ваня не дуже старанно. Мав трійки з математики, а з решти предметів — «добре». Правда не любив іноземну мову, то ми всі разом його виручали.

4. Слухання віршів «Весна», «Колоски». .

Весна

Прилетіла весна замріяна В золотому вбранні І зустріла вона В вітровіянні Сіячів на лані.

В чорнорільній весні зупинилися

На хвилинку вони,

Без кашкетів усі

Поклонилися

До красуні весни.

Як задзвонять жнива

В струни міднії.

Я ступлю на поріг,

Поклонюся і вам,

Трударі мої.

Колосками до ніг.

Колоски

Весняні ранки вигинали спини І грали морем на сурми золоті… Ішов я в поле радісно щоднини, Де врунилися пшениці густі.

Зелене море руні розлилося, Запломенивсь хлібами літній день Налите сонцем молоде колосся Заплів я радо у вінки пісень. VI. Опрацювання вірша «Квіти».

1 .Бесіда.

Відгадайте загадку. Яскраві пелюстки

І запах пречудовий.

Хочеться усім

Побачити їх знову.

Споконвіку шанують люди квіти. Мало хто байдуже пройде повз гарну квіточку. Одна людина зупиниться, замилується, може пригадає щось… і обійде рослинку.

А інша висмикне її із землі та викине зів’ялу геть. Чи доводилось вам бачити таке? Що відчували ви тієї миті? Мабуть гострий жаль до бездумно знищеної краси.

Але що ж є причиною такої жорстокості? Може, невміння думати і співчувати? А квітці потрібно жити і радувати красою навколишній світ. І варто пам ятати, що зустріч із квітами — це розмаїття вражень, а оберемок понівечених рослин.

Квіти чекають на нас. Вони дарують нам красу, а ми подаруємо їм наше захоплення.

Клопотів та все нових щоднини. Оцінив я труд батьків своїх, Як тебе почав ростити, сину. «Іван був трудолюбивим до нестями,» — згадує Надія Хоменко. — У нього не було такого, щоб йому не писалося. За 10 років він зумів видати 16 книжок поезій, поем, казок, драм.

Іван Євтихійович Хоменко зробив помітний внесок у художню скарбницю української літератури. Міг би зробити значно більше, якби не раптова смерть. Вона вирвала його з лав українських поетів 14 серпня 1968 року.

Він не дожив до свого п’ятдесятиріччя більше року.

Похований І. Є. Хоменко на Байковому кладовищі, біля головної алеї, хоча й не близько від входу.

Ось і закінчився тернистий шлях хоменківської біографії. Іван Євтихійович сам писав про себе так:

Поблукав я в житті, поблудив, Терниками сколов свої ноги. І по гострім камінні ходив, Проторовував власні дороги.

Протоптав ті шляхи золоті,

І за це не судіть мене строго,

Тільки той і не блудить в житті,

Хто второвані знає дороги. ^

V. Опрацювання вірша «Весна», «Колоски».

1 .Впізнай за описом пору року. У цю пору року природа активно оживає. Земля, яку вдосталь напоїла

Волога, вкривається густою травою. На пагорбах та узліссях з’являються

Перші квіти — проліски. Птахи починають мостити гнізда. Словом, ця пора

Року дуже чеканна і красива.

2. «Гронування». Асоціативний кущ

— Що ви уявляєте почувши слово весна?

Птахи вітер колоски квіти

Дерева ВЕСНА небо

Вітер сонечко тварини дощ

З. Словникова робота.

Вітровіяння — дме вітер;

Чорнорільна земля — зорана земля;

Кашкет — чоловічий головний убір;

Сурма-труба;

Врунилися — колосилися.

2. Слухання вірша «Квітка». .

Квітка

В траві не помічав її краси,

Не взяв її ні разу у долоні.

Та ось вона упала від коси,

Хлюпнули кров’ю пелюстки червоні.

Тепер помітив, що вона була,

Хотів зцілить, поставить на стебельце…

Було б тоді, як зоряно цвіла,

Радіти їй і потішати серце.

VII. Опрацювання вірша «Ластівка».

Діти, що ви знаєте про ластівок? А чи знаєте ви чому ластівки гніздяться біля людей в містах і селах?

Послухайте легенду «Добрі люди».

Колись давно-давно, в темному густому лісі, на високому дубі, зі своєю сім’єю жила чарівна пташка, яку називали Ластівка.

Одного літнього дня до лісу прийшло горе. Зірвався сильний вітер. Гілля дерев ламалося, лив сильний дощ. Вмить гніздо Ластівки, вимощене з гілочок, розсипалося, і четверо маленьких ластів’ят потрапили у полон води.

Батько ластів’ят, бажаючи врятувати малят, теж загинув.

Коли стихія відступила, убита горем Ластівка, із пошкодженим крилом, сиділа на кущі й жалібно пищала. В цей час проходив мимо Охоронець лісу і побачив безпомічну Ластівку. Він забрав Ластівку, приніс її додому, перев’язав зламане крило. Нагодувавши пташку, доглядав її до одужання.

Охоронець лісу змайстрував для Ластівки гніздечко, а щоб у ньому було тепло і затишно, обліпив гніздечко глиною. Пташину хатинку повісив Охоронець біля вікна.

Коли Ластівка одужала, настав час відлітати в теплі краї. Вдячна птиця проспівала Охоронцю лісу веселу пісню і ніби пообіцяла повернутися до цього будиночку, і все життя охороняти і розвеселяти людей.

В теплих краях Ластівка розповідала всім птахам про доброту людей. Весною всі ластівки прилетіли до житлових будинків і побудували свої гнізда біля вікон.

З того часу ластівки стали гніздитися біля людей в містах і селах, розвеселяти їх і охороняти від горя. Словникова робота. Паща — рот звіра;

Хаща — густо зарослий, важко прохідний ліс; Тятива — мотузка, яку натягують на лук. Слухання вірша «Ластівка».

Ластівка Повзе ведмедем хмара з-за гори, Хапає сонце в гострозубу пащу, Зіщулились високі явори Сховались птахи у земну хащу.

Сипнула жаром блискавка в траву, Пригнулися від грому верболози, Та, натягнувши чорну тятиву, Стрілу пускає ластівка у грози

VIII. Підсумок уроку.

З творчістю якого поета ознайомились на уроці? Що дізналися про нього? Яким темам присвячував Іван Євтихійович Хоменко чимало своїх віршів?

Який із віршів, що слухали сьогодні, сподобався більше? Чому?

IX. Творче завдання.

Уявіть, що ви художники. Візміть аркуші альбому і зобразіть на своїх картинах все, що ви почули у віршах І. Є. Хоменка.