Кохання на прикладі творчісті російського поета Олександра Блока

Я здавна глибоко захоплювався творчістю російського поета Олександра Блока. Його символістські твори неодмінно викликали в мене враження таємничості, містичності. Саме такою уявляв собі його долю. Здавалась вона мені незвичайно романтичною, сповненою солодкого страждання і великого кохання.

Я не раз змальовував у власній уяві образ Прекрасної Незнайомки, яка полонила серце видатного художника слова.

Тільки згодом збагнув, що в тому образі, мабуть, не варто шукати прозаїчної конкретики, у ньому органічно поєдналися риси кількох дівчат та жінок, яких знав і цінував Блок. Єлизавета Піленко була, напевно, однією з них. Поета, очевидно, приваблювала в цій молодій особі чистота й безпосередність її світлих почуттів, почасти дитяча відданість коханому, .недосяжність якого вона, здається, усвідомлювала.

Мені б дуже хотілося зустріти подібну дівчину. Я бажав би, щоб моє серце також взяла в полон Прекрасна Незнайомка. Мрію про сильне кохання, про гострі емоції та свіжі почуття, про щасливі миті, хвилини, дні, роки усвідомлення того, що тебе люблять, що ти комусь потрібен, що ти в цьому світі не один, що з дорогою людиною тебе чекає неповторне майбутнє.

Кохання має виняткову властивість — з’являтися непрохано і надовго оселятися у людській душі. Воно не знає ні вікових, ні расових, ні станових меж; приносить частіше страждання, аніж спокій, але незмінно супроводжується радістю потаємного і неземним щастям.

Мені імпонує тільки кохання, що органічно злилося з непорушною вірністю і довготерпінням. Жертвенність заради любові — це, на мій погляд, більший подвиг, ніж навіть якийсь відчайдушний вчинок. Щиро захоплююсь мужністю Лесі Українки, яка, хвора сама, полинула до коханого Сергія Мержинського, аби бути з ним в його останні дні.

Щоб зробити їх світлими, зовсім не дбала про себе, не спала вночі, виснажувалася фізично й морально і навіть писала диктовані Сергієм листи до дівчини, в яку той був закоханий!

Я захоплююсь коханням, яке не зважає на безглузді суспільні умовності, для якого в людині понад усе її душа. Гетьмана Івана Мазепу і його улюбленицю Мотрю Кочубеївну розділяв більш, ніж поважний вік, що вимірювався кількома десятками років; між ними глухою стіною стали незгода Мотриних батьків, зокрема егоїстичний деспотизм матері і страта Петром І батька за зраду Мазепі. Але їх поєднала неймовірна сила, наймення якій — Любов. Комусь може видатися смішною і наївною прив’язаність старого українського правителя до дівчини, але його листи до Мотрі сповнені такого неповторного кохання, що навряд чи можуть кого-небудь залишити байдужим. Це швидше навіть короткі записочки, але ними Мазепа сказав дівчині більше, ніж цілі томи трактатів про любов: «Моє серденько, мій квіте рожевий!

Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти, через сей листочок кланяюся, всі членики цілую люб’язно». Мотря не зрадила своєму благодійнику і в найважчі для нього та для батьківщини хвилини, стала однією з найгероїчніших оборонниць Мазепиної столиці Батурина від московських зайд.

Мені імпонує така романтична відданість, яка дозволяє забути про вік і про суспільний стан особи, а сповна віддатися найприємнішому з чарів людського життя. Тож нехай ніколи не страждає наше суспільство від ворожнечі і люті, хай панує у ньому непереможна Любов, схожа на ту, яку переживали Мати Марія, Леся Українка, Іван Мазепа та Мотря Кочубеївна.