Ліричний герой ранньої лірики Маяковського

Минулий XX століття було століттям колосальних суспільних протиріч і потрясінь. Кожне століття має потребу у власному поеті, що зробив би «біль часів своею собственною болем». Таким поетом свого часу був Маяковський; з його потужної, що владно ввійшла в нашу свідомість і літературу поезією зв’язана дуже багато чого. Він перший, використовуючи свій незвичайний ритм, з’єднав політику й лірику. Вся його любов до людини вилилася в потужний струмінь нового мистецтва. У поемі «Людин» він пише: «И тільки біль моя острей, коштую, вогнем обійнятий, на неспаленному багатті немислимої любові».

Він вірив у революцію, боровся віршем з її ворогами, бачачи їх не тільки в Колчаке й Денікіні, але й у радянських, нових міщанах, «дряни». А сьогоднішні супротивники поета не хочуть этого зауважувати. Не знають вони й іншого: є ранній Маяковський, тонкий лірик, надзвичайно обдарований стиліст, справжній новатор віршування, експериментатор в області форми.

Розташовуючи вірш «драбинкою», він домігся того, що каждое слово стало значимим, вагомим. Рима його надзвичайна, вона як би «внутрішня», чергування складів не явне, не очевидне — це білий вірш. А як виразна ритміка його віршів! Здається, начебто ритм у поезії — саме головне, спочатку народжується він, а потім уже думка, ідея, образ Послухайте!

Якщо зірки запалюють, Виходить, це кому-небудь потрібно… Замолоду Маяковський був пов’язаний з футуристами, але він пішов далі своїх побратимів по перу й зумів розсунути рамки своєї творчості, щоб стати на голову вище всіх. Після революції ім’я Горького стало символом буревісника революції. Блок сприймався «як трагічний поет епохи», що почув музику революції. Маяковський увійшов у нашу культуру поетичним прапороносцем Жовтня, першим, що повірили у світле майбутнє країни. Кожний поет рано або пізно дає оцінку своїй творчості, а Маяковський вірив, що його поезія буде потрібна народу. Якщо багато хто не розуміли поета, уважаючи його тимчасовим глашатаєм революції, то сам Маяковський затверджував зворотне.

«Мій стих громаду років прорве й з’явиться вагомо, грубо, зримо, як у наші дні ввійшов водопровід, спрацьований ще рабами Рима» — писав поет у поемі «У весь голос». Уже в ранніх віршах він знайшов незвичайні й потужні способи вираження антивоєнних думок: По чорних вулицях білі матері Судорожно простяглися, як по труні глазет Вплакались в орущих про побитого ворога: «Ах, закрийте, закрийте очі газет! » Нестандартні абзаци, що згодом перетворилися в знамениту драбинку, велику кількість неологізмів, перетворення звичних слів у нестандартні, схований гумор, що часто переходить у сарказм, — це далеко не повний перелік новаторства поезії Маяковського. У лірику він залишався вірний цим прийомам. Навіть у такій соціальній поемі, як «Добре», він не втримував свою ліричну фантазію.

…У селах — селяни. Бороди віники. Сидять папаши.

Кожний хитр. Землю попашет, попише вірші» Лише лежачи в таку от гололедь, зубами разом проляскав зрозумієш, не можна на людей жалувати ні ковдра, ні пещення Якщо я чого написав якщо чого сказав тому провиною очі-небеса, улюбленої моєї ока Не додому, не на суп, а до улюбленого в гості, дві морквини несу за зелений хвостик… Мало поетів, які вміли сполучити реальність розрухи, соціальну й революційну пристрасть із ніжною лірикою любовного визнання: Я багато дарував цукерок так букетів, Але більше всіх дорогих дарунків Я пам’ятаю _ морква дорогоцінну цю И полполена березових дров И звичайно, співає не був би самим собою, якби після опису цього голоду й холоду не додав: Мені легше, ніж всім, — я Маяковський.

Сиджу і їм шматок кінський… Поети здатні передчувати, угадувати.

Молодий Маяковський угадав самого себе, своя творчість, сказавши: Я відразу змазав карту будня…» Дійсно, у його творчості є все, що завгодно, крім щоденності. Можливо, тому, що він умів грати «ноктюрн на флейті ринв»… Маяковський був складною, суперечливою натурою, але він був настільки глибокий у своїх сумнівах і прозріннях, що поруч у ту пору по силі ідеї, вираженої в його віршах, зіставити було когось. Багато поетів, не прийнявши революції, виїхали в інші країни, інші творили в більше інтимному, вузькому масштабі. Навіть Єсенін, співак найтонших відтінків людської душі, не зміг зрозуміти всього розмаху подій, що відбуваються.

Маяковський пише про важку працю поета: «Поезія — той же видобуток радію, у грам — видобуток, у рік — праці: переводиш єдиного слова заради тисячі тонн словесної руди». Наш сучасник Е.

Евтушенко дуже точно сказав, що поет у Росії більше, ніж поет. Це повністю можна віднести до Маяковського. Як він хотів був зрозумілим! Якому тільки цькуванню він не піддавався, але залишався вірний собі, не поміняв переконань залежно від зміни влади. Він вірив, що зуміє бути понятим нащадками. У своїй передсмертній поемі «У весь голос», що він встиг закінчити, поет писав: «Я к вам прийду в комуністичне далеко, не так, як песенно-есенинский витязь.

Мій стих дійде через хребти століть і через голів поетів і урядів». Відразу після його похорону Марина Цветаева писала: «Боюся, що, незважаючи на народні похорони, весь плач по ньньому Москви й Росії. Росія дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі Маяковського».