Лист до дочки про кохання
В літературі та й, погодьтеся, у повсякденному житті доводиться часто зустрічатися з жінками, які по-рабськи терплять побої і знущання чоловіка, причому іншо-‘ го шляху перед собою не бачать і не уявляють життя без другої половини. Кохають? На чому ж грунтується таке почуття?
Думаю, на сліпій покорі. А може, як і Марія з однойменного твору Уласа Самчука, ці жінки пізніше відчують себе особистостями, сформуються, змужніють тільки поруч із коханими. Адже і в Маріїне серце разом із Корнієм прийшла умиротвореність, всепрощення, ніжність до всього світу, енергія і сила. її духовний світ поширшав, хоча перед тим говорило все село, що не раз колишній матрос піднімав на неї руку.
Терпіла, бо кохала, і це почуття в подальшому житті підсилювало спільну працю, взаємоповагу, впевненість у завтрашньому дні, авторитет.
Погодьтеся, розірвати шлюб найлегше. Проте треба. виховати дітей так, щоб і на початку життя могутня духовна сила підносила їх до справжнього кохання, яке не знає почуття страху, одухотворене не тільки зовнішньою, але й, перш за все, внутрішньою красою. Саме багатством душі вражає перша красуня села з оповідання «Вино з троянд» В. Симоненка. Вона закохується у кульгавого горбаня, що вирощував дивовижні квіти, розповідав малечі цікаві казки та не смів їй освідчитися, хоча виглядав кожен вечір. Велика спрага духовності підносить цих людей, облагороджує.
Вони справді гідні високої людської любові.
Хоча коханню не можна навчити, але можна і потрібно думати про кохання, готуватися до нього: кохання, на моє переконання, — це серйозна, і важка, і щаслива перевірка людини, її моральних якостей. Уміти в коханні залишатися людиною шляхетною, гадаю, дуже важко. Тут від людини потрібні великі внутрішні зусилля. І краса, і гідність вимірюються в житті і тим, як людина кохає.
Кохання, як і дружба, рідко приходить само по собі, його потрібно заслужити, до нього потрібно дорости, потрібно навчитися кохати. Можна створити своє кохання — чисте і світле, а можна і зруйнувати. Це залежить від кожного з нас.
Чим духовно багатша людина, чим повнокровнішим є життя, тим цікавіша і привабливіша вона для інших людей. Чим більше я можу віддати добра, уваги, піклування, тепла і почуттів, тим більше я отримаю від інших.
Той, хто не вміє кохати, ніколи не зрозуміє цього. Він також зможе пережити кохання, але воно не буде шляхетним, бо не принесе нікому радості. А справжнє кохання — завжди радість, навіть якщо воно не взаємне, тому що це радість віддавати себе коханій людині, думати про неї, піклуватися, пам’ятати кожну хвилину, бути перед нею внутрішньо відповідальним за свої вчинки. І у справжньому коханні немає місця недовір’ю, відчаю, образам, злості…
Справжнє кохання шляхетне: воно завжди — прагнення до щастя того, кого ти кохаєш.
Лист до дочки про кохання