Логічно-інтелектуальна схема: про французький символізм XIX столітті

Щоб краще зрозуміти тему про французький символізм XIX столітті, я створив малюнок-схему про його розвиток. Мені довелося всього-навсього використати підручник — нічого особливого, але моя гора «Парнас» здивувала мене. Постараюсь описати це на словах. Вершиною мого малюнка стало сонце — символ бога Аполлона, покровителя мистецтва.

У сонці напис: «Парнас», 1852 — це дата створення французького мистецького угрупування. Окремі молоді, талановиті, сміливі літератори — Шарль Леконт де Ліль, Теофіль Готьє, Жозе-Маріа де Ередіа вирішили, що настав час виступити з маніфестом, у якому вони проголошували основні принципи, за якими хотіли творити своє мистецтво. Вони заявляли, що постулати реалізму, фотографічної картинки дійсності їм не до вподоби, що це не можна назвати. мистецтвом.

Краса — ось найвища цінність, саме до неї треба прагнути усіма фібрами душі. Французькі поети хотіли, щоб поезія була подібна до чарівної статуетки: поет, як художник, має працювати над своїм витвором. Чарівним різцем слова він повинен вирізьбити кожен штрих, кожну деталь, вірш має засяяти усіма гранями поетичного розмаїття голосних і приголосних, асонансів і дисонансів. Наприклад, як у Ередіа: стоїть давній храм на гострому шпилі, у незворушному вічному сні сплять у мертвому спокої богині з мармуру й бронзові герої.

Усе прекрасне, вічне, і «тільки рід людський, сліпий і легкодухий, Не чує хвиль нічних, що жалісно і глухо Привабливих сирен оплакують крізь сон». Мистецтво , вважали парнасці, має бути відірваним від реального життя.

Тому на своєму малюнку я проводжу по підніжжю гори чітку лінію, яка сим. волізує відмежування молодих літераторів від тих тенденцій, які залишаються знизу, у реальному, буденному світі; відмежування від того, що було властивим для реалістичної літератури XIX століття, а саме: проза дійсності, проблеми життя. Ці моменти поети хотіли викинути зі свого мистецького вжитку, тому на таблиці їх скрути», «приборкай рими», «Щоб вірш твій завше був крилатий, Щоб душу поривав — шукати Нову блакить, нову любов». Мене особливо вразив вірш Поля Верлена «Осіння пісня». Тут багато символів: осінь — сумна пора року, коли все відмирає в природі та навіть у житті людини; годинник — прилад для відліку не тільки годин і хвилин, але й самого життя; вихровий вир — життєві проблеми, перипетії, у яких живе людина.

Образ «жовклого листа» символізує людину, яка відірвалась від чогось звичного,- а куди доля занесе —невідомо: «Мов жовклий лист Під вітру свист — В безвість лину». Що станеться з нами, коли нас життя понесе далі? Що на нас чекає попереду?

Можливо, ми довго протримаємося на дереві, і нас буде зігрівати тепле сонечко не тільки літнє, але й осіннє — адже буває довгою й теплою осінь. Та все одно прийде час — і полетить листок з дерева. Що на нього чекає?

Може, він потрапить в осінній букет і ще деякий час простоїть у красивій вазі на вікні, а може, йому судилося залетіти на горище й там пролежати ще довго-довго, спостерігаючи за чужим життям, а може, він зразу потрапить під чиїсь брудні підошви — і від нього не залишиться й сліду на цій землі? Я не знаю, що буде зі мною в майбутньому.

У нашому віці розпочинається ще тільки весна, я чекаю на прекрасне літо, але знаю, що колись має прийти і осінь, і зима. Верлен своїм віршем примусив замислитися над філософським питанням: як жити і який слід залишити після себе на світі — потрапити в «гербарій» історії Чи розпорошитися й зникнути у безвісті без сліду? На мою думку, у цьому і є величезна заслуга символістів — їхні твори можна читати кожного разу по-різному, вони неоднозначні, символи можна пояснювати залежно від настрою, уяви, віку.

Нас-оточує багато загадок природи, і варто прислухатися до того, чим дихає природа, які підказки іноді нам дає.

У Шарля Водлєра у вірші «Відповідності» саме про це й говориться: людину оточують символи, «крізь них людина йде і в них людина тоне». У Всесвіті є все — варто тільки навчитися не тільки слухати, але й чути, не тільки бачити, але й відчувати «всі барви й кольори, всі аромати й тони». Французький ідеаліст Анрі Верг-сон твердив, що світ непізнаний, розумом його осягнути неможливо, потрібно спиратися на інтуїцію, відчуття. Філософ А. Шоненгауер теж проголошував: «важлива не річ, але інтерпретація речі».

На цих філософських постулатах і стояли символісти.