Лорелея центральний персонаж романтичної поезії

Лорелея — центральний персонаж романтичної поезії. Міфологічний прообраз: Л. — діва-чародійка, річкова фея, героїня німецьких народних легенд. Ім’я Л. походить від назви крутої кручі. Лурлей на Рейні поблизу Бахараха.

Ця назва, буквально означало «сланцева скеля», пізніше було двічі переосмислено: спочатку як «сторожовий скеля», а потім як «скеля підступності». Лурлея згадується в німецьких текстах X «Шв.

За свідченням міннезінгер XIII «Шв. Марнер, саме у цієї скелі хитрі карлики оберігають скарби Нібелунгів. Легенда про Л. довгий час залишалася лише місцевим переказом: «У стародавні часи в сутінки і при місячному світлі на скелі Лурлей з’являлася дівчина, яка співала настільки звабливо, що полонила всіх, хто її слухав. Багато плавці розбивалися об підводні камені або гинули в пучині, тому що забували про свою човні, і небесний голос співачки-чарівниці як би виносив їх від життя «(Алоїз Шрейбер.

Довідник для подорожуючих по Рейну. 1818). У різних версіях легенди з’являлися мотиви «помсти за віддану любов», «договору з царем-демоном Рейну», «кам’яного серця», «пробудження від зачарованого сну» (див.: ЕЛабуле.

Німецькі казки минулих часів. 1869; Народні легенди, зібрані Вернером Янсеном, 1922). —

1)

Літературну життя образу Л., як і саме літературне ім’я, дав німецький поет-романтик, учасник Гейдельберзького гуртка Клеменс Брентано у віршованій баладі «Лорелея» , включеної їм спочатку в роман «Годві» . Л. в Брентано — не просто чаклунка, русалка, байдуже губить людей, — це нещасна жінка, тяготящийся своїм фатальним чарами. Л. полонить кожного, хто наблизиться до неї, але ці «перемоги» їй не потрібні, тому що коханий покинув її. Вона сама є на суд до єпископа і просить спалити її на вогнищі, але зачарований нею священик примовляє Л. лише до монастирського ув’язненню.

По дорозі до монастиря Л. тікає від супроводжуючих її лицарів і «злітає» на неприступний скелі.

Їй здається, що десь по Рейну пливе її коханий, — вона кидається вниз і гине у водах Рейну. Смерть від туги чекає і лицарів. На думку Н. І. Балашова, «Лорелея» Брентано «стала для читачів втіленням романтичної лірики початку XIX століття». 2) Героїня одного з найбільш знаменитих віршів Г. Гейне «Лорелея» , включених їм у цикл «Знову на батьківщині» . У вірші Гейне зберігається трагічна серйозність почуттів, але трагедія стає вже долею плавця, а не Л. Сама героїня тут постає як осередок романтичних «тривог» і «скорбот», як уособлення невблаганної долі, згубного року.

Вірш закінчується стали сакраментальними словами: «І кожен так гине / / від пісні Лорелей». Це поезія стала в Німеччині народною піснею. Йому притаманна особлива, важко перекладається Інто-ційних.

У Росії його перевів в 1909 р. А. Блок . У листі до С. А. Венгерову Блок писав: «Дозвольте запропонувати Вам для Збірника

Літературного Фонду мій переклад знаменитої» Лорелей «. Наважуюся зупинитися саме на цьому вірші, тому що в ньому мені вдалося, здається, передати всі тонкощі розміру, і, наскільки я знаю, вперше «. До образу Л. у різний час зверталися й інші поети: Йозеф Ейхендорфа , Отто фон Лебен , Жерар де Нерваль , Гійом Аполлінер . Наприклад, у Лебена Л. — тривіальна спокусниця, а у Ейхендорфа — лісова чарівниця. У російській поезії до образу Л. два рази звертався 0. Мандельштам.

У вірші «Декабрист» Л. являє один з ликів Росії: Все переплуталося і солодко повторювати: Росія, Літа, Лорелея. В іншому вірші, «Станси» , образ Л. символізує підступність фашистського режиму в Німеччині: Я пам’ятаю все: німецьких братів шиї І що ліловим гребенем Лорелей Садівник і кат наповнив своє дозвілля.