М. П. Старицький — «батько українського театру»

М. П. Старицький Народився у с. Кліщинці на Черкащині в дрібномаєтній поміщицькій родині. Рано залишився сиротою, виховувався в родині відомого композитора М. Лисєнка. Навчався в Полтавській гімназії, Харківському та Київському університетах. Працював у недільних школах, театральних та народознавчих гуртках. Оселившись з 1871 р. в Києві, поєднує літературну творчість з театральною діяльністю , бере активну участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства П. Чубинського.

Усе життя віддав розбудові української культури.

Письменник. Починав як поет , а його поезія «Заклик» стала народною піснею. Залишив багато перекладів .

Відчуваючи обмеженість українського сценічного репертуару, написав низку власних драм , а також низку п’єс за сюжетами інших авторів: , Я. Кухаренка, П. Мирного. Нечуя-Левицького .

Прозовий доробок складається з романів «Молодість Мазепи», «Руїна», «Останні орли», «Розбійник Кармелюк», трилогії «Богдан Хмельницький».

«Батьком українського театру» назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії. В українському театрі М. Старицький був і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних труп. Його перу належать п’єси, в основу яких покладено гострі соціальні конфлікти, характерні для пореформеної України: » Не судилось «, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «У темряві», «Розбите серце», «Талан».

Ще на початку літературної творчості, й особливо в останні роки життя, увагу майстра слова привертали історичні теми. Старицький — автор багатьох історичних романів і повістей, а також драм «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч», у яких реалістично зображено минуле українського народу, його героїчну боротьбу проти турецько-татарських завойовників і польської шляхти.

«Богдан Хмельницький» — одна з кращих п’єс української класичної драматургії; вона була написана на основі глибокого вивчення історичних та фольклорних матеріалів з використанням народних пере казів, історичних пісень та дум про Хмельницького. П’єса охоплює у часі кілька років боротьби українського народу за своє національне визволення з-під гніту польської шляхти. У ній, поряд із соціальними, подані виразні особисті мотиви: драма Ганни, яка таємно й безнадійно закохана в Богдана; особиста драма Богуна, що так само безнадійно кохає Ганну; облудлива й честолюбна Єлена, яка заграє то з Тимком, то з Чаплинським.

Головні герої й інші персонажі — носії патріотичної ідеї визвольної боротьби — наділені рисами не тільки визначних, а й водночас звичайних реальних людей. За всієї складності та суперечливості постаті гетьмана Богдана Хмельницького як державного діяча, що став на чолі українського народу в один з найтяжчих періодів його героїчної історії, він змальований Старицьким правдиво, з любов’ю і щирою симпатією.

До творів, побудованих на фольклорному матеріалі, належить і драма Старицького «Маруся Богуславка» , в якій автор змалював правдиві картини з історії українського народу, пов’язані з його боротьбою проти турецьких загарбників. Та головна увага автора — на образі Марусі Богуславки. Ми пересвідчуємося, що душа її належить Україні — жінка без вагань звільняє з рабства козаків і сама хоче повернутися в Україну.

Розриваючись між материнськими почуттями і тугою за рідною землею, вона помирає на руках у матері та Сахрона.

Драма «Оборона Буші» представляє нам один з трагічних моментів боротьби українського народу проти польсько-шляхетських загарбників уже після Переяславської ради. П’єса наснажена могутнім пафосом справжнього народного патріотизму, любові до своєї вітчизни: усі знають, що йдуть на вірну загибель, але ніхто не вагається, бо треба допомогти з’єднатися силам Хмельницького і Богуна. Звертаючись до складних і драматичних періодів історії українського народу, змальовуючи героїв своїх історичних творів сповненими сили і душевної краси, Старицький виявив віру в краще майбутнє України.