А. А. Фет увійшов в історію російської поезії як прекрасний поет-лірик, чиї вірші вражають нас красою й височиною почуттів, емоційною силою, яскравістю й соковитістю фарб. Йому властива унікальна здатність разюче точно передавати кожну деталь, дрібну подробицю. При цьому поет не заглиблюється в зміст що відбувається, але інтонацією, звуком викликає неймовірно сильне враження. Своєрідність поетичного стилю Фета складається в його вмінні конкретно й точно передавати скороминущі щиросердечні настрої й стани. Він сам дуже чітко сформулював і пояснив цю особливість свого сприйняття навколишньої дійсності: «Для художника враження, що викликало добуток, дорожче самої речі, що викликала це враження».
Для його лірики характерна постійна зміна настрою, але поет завжди дотримується точності в передачі психологічного стану героя. Він завжди прагнув у своїх віршах втілити саме «речовину существованья», відбити реальність і багатство миру, дане людині в його безпосереднім сприйнятті. Дуже часто поет звертається у своїх віршах до природи, бачачи в ній космічну, всемогутню, захоплюючу силу, непідвласну розумінню людини: Писані раковини блищать У переливах дивовижної позолоті, До місяця перловою піною мещут И алмазним пилом водомети… … Переходять райдужні фарби, Дратуючи око світлом помилковим; Мить ще — і немає чарівної казки, И душа знову повна можливим. Але дзеркальний місяць і далекі зірки, весняний струмок і іскристий сніг, сумна береза й запашна верба — все це для Фета не просто об’єкти милування, а своєрідне відбиття почуттів людини, його надій і переживань, його радостей і тривог. Картини природи, чарівництво вечорів і ночей, «весни таємнича сила», «дивовижні картини» зими завжди викликали живе хвилювання в душі поета, вони допомагали йому передати ті почуття, ті настрої, які він не міг і не хотів виражати простими звичними словами. Своєрідність бачення миру Фетом часто виражається й у самих віршованих рядках — переривчастих, начебто поет щось не договорює: Шепіт, боязке диханье, Трелі солов’я, Срібло й колиханье Сонного струмка, Світло нічної, нічні тіні, Тіні без кінця, Ряд чарівних змін Милої особи…
Значне місце у творчості Фета займає любовна лірика. Поет зображує внутрішній мир люблячої людини, його почуття, його радості й страждання. При цьому він не описує самих героїв, не передає процес розвитку почуттів, а лише вихоплює окремі миті, сиюминутние переживання й настрої. При цьому кожна така мить насичено живими деталями, наочними образами, багатством фарб, розмаїтістю хвилюючих слухових і зорових відчуттів.
Эх, жарт-молодість! Як ранній сніг Завжди й чистий і свіжий! Цариця таємних млостей, Місяць дзеркальна над древнею Москвою Одну виводить ніч блискучої за другою. Що, чи всі вляглися, заснули? Не пора ль?.. На серце жар любові, і трепет, і сум!..
Чуйний художник зірко вдивляється в навколишній світ, всією душею усмоктує його. Але показує нам цей мир таким, яким він побачив, відчув його в цей момент.
Однак саме ця скороминущість і викликає дивну повноту емоцій, цілком занурює нас у щиросердечний мир ліричного героя, змушує почувати, хвилюватися, радуватися й сумувати разом з ним: Знову в серце нічим не стримаєш До ланіт висхідну кров, И душою підкупленої віриш, Що як мир, нескінченна любов. Важко переоцінити значення лірики цього чудового поета. Його вірші здатні викликати в душі найясніші й щирі почуття.
Вони роблять наш внутрішній мир богаче, світліше, яскравіше; учать жити теперішнім життям, повної різноманітних переживань і вражень. Поезія Фета — поезія натяків, здогадів, умовчань; його вірші по більшій частині не мають сюжету, — це ліричні мініатюри, призначення яких передати читачеві не стільки думки й почуття, скільки «летуче» настрій поета. Фет обмежував свою поезію трьома Приклад творами: любов, природа, мистецтво. Йому були далекі щиросердечні бури й тривоги. Поет писав: Мова щиросердечної непогоди Був незрозумілий для мене.
Любов для нього — захист «від вічного плескоту й шуму життя». У той же час любовна лірика Фета відрізняється багатством відтінків, ніжністю й щиросердечною теплотою. «Серця даремне тремтіння», «мед запашний любовної радості й чарівних снів» » поет-чарівник», як себе називав Фет, живописав словами дивної свіжості й прозорості. Пронизана те світлим сумом, те легкою радістю, його любовна лірика дотепер «золотом вічним горить у песнопенье». Ще один Приклад твору лірики Фета — природа. «Прагнучи від людей утаїтися», він іде в мир природи, прагне злитися з нею: «Меж тими зірками й мною якийсь зв’язок народився».
«Природи таємний спостерігач», він має гострий поетичний зір і слух: бачить, що як летить «проти бури» ворон «крилами махає важко», як «у росинці, ледве помітної», відбивається сонце, чує лементи перепелів, тріск деркачів, «рвучкі трелі» солов’я. Життя природи не була для нього таємницею, і наприкінці свого життя Фет мав право сказати про себе: Покуда на груди земний Хоча із працею дихати я буду, Весь трепет життя молодий Мені буде виразний отовсюду. Він умів олюднити природу, знаходити в ній відзвук своїм настроям і почуттям, тонко відчував принадності російської природи, любив красу рідного пейзажу. Син півночі, люблю я шум лісовий І зелені рослинну вогкість… — Писав він у вірші «Італія». Італії він протиставляє свою північну батьківщину, де «оксамит степу зеленій» ( і де «смілішай, і слаще, і задорней весняний свище соловей». Чудова пейзажна лірика Фета — краща частина його поезії Безперечним достоїнством віршів Фета є їхня співучість і музикальністю.
Цю особливість його творчості відзначив великий російський композитор П. И. Чайковський.
«Можна сказати, — писав він, — що Фет у кращі свої мінути виходить із меж, зазначених поезії, і сміло робить крок у нашу область. Це не просто поет, скоріше, поет-музикант».