Метонімія

Метонімія (Від греч. metonomadzo — перейменувати) Метонімія — це заміна предмета або явища іншими предметами або явищами. Метонімія настільки ж древній троп, що й метафора.

Її виникнення, ви-димо, пов’язане з релігійною забороною, табу. В обхід табу священні предмети можна було позначати через інші предмети, що мають безпосередній стосунок до першого. Метонімія і є заміна назви одного поняття назвою суміжного з ним іншого поняття У метонімії здійснюється причинний зв’язок узятих явищ. У стародавніх греків і римлян ідеалом поетичності служила творчість Гомера. Тому вони для позначення людини, що складає вірші, користувалися цим славним ім’ям. Лидийский цар Крез мав незліченні багатства.

Тому надзвичайно багатої людини називають крезом. Метонімії служать і вигадані особи. Завдяки типовості гоголівських створень хвалькуватої людини називають хлестаковим, скаредного — плюшкиним, порожнього мрійника — маниловим. І навпаки, замість ім’я творця художнього образа називають сам образ: співак Прекрасної дами — тобто А. Блок Щоб метонімія була діюча, явища, скріплені нею, повинні бути зв’язані в нашій свідомості нерозривно, як, наприклад, Прекрасна дама й А. Блок Згодом багато метонімій як би загасають, стають незрозумілими, зникають зовсім або переходять у розряд звичайних понять.

Ніколи фаянсом називали виробу з особливої глини, знайденої біля італійського міста Фаянс. Потім з’явився фаянс голландський, російський, французький, англійський… Нині фаянс сприймається просто як вид кераміки. Те ж саме відбувається й з назвами блюд, вин, фасонів одягу У художнім мовленні зустрічаються самі разнообразнейшие типи метонімії: Вагони йшли звичною лінією, Подрагивали й скрипіли; Мовчали жовті й сині; У зелені плакали й співалися Ой Росії в жовтий і синій кольори фарбували вагони першого й другого класу, а в зелений — третього. Звідси й метонімія А.

Блоку, що передає соціальну конкретність передреволюційної Росії. Із графічною чіткістю передана картина із часів громадянської війни М. Цветаевой: Усе рядком лжат,- Не развесть межею Подивитися: солдат! Де свій, де чужий?

Білим був — червоним став: Кров почервонилася Червоним був — білим став: Смерть побілила Гарна метонімія в пушкінських віршах, як і та книга, що він тримав у руках: Зорю б’ють… з рук моїх Старий Данте випадає, На вустах початий вірш Недочитанний затих — Дух далече летить Такого ж типу метонімія й у рядках В. Маяковського, що назвав поетів замість їхніх віршів: Не висидів будинку Анненский. Тютчев. Фет. Замість речей О.

Мандельштам називає матеріал, з якого вони виготовлені, їхній стиль і зображення: Куди як тіточка моя була багата: Порцеляни, срібла неабияка палата, Дрібнички різні й меблі акажу, Людовик, рококо-усього не розповім Серед інших речей стояв у гостином залі Бетховен гіпсовий на бронзовому роялі У тіточки він був в особливій ушановуйся Метонімія, подібно метафорі, може бути поширена на всі вірші. От яка метонімія, що відштовхнулася від лісу, вийшла з-під пера С. Маршака: «Що ми саджаємо, саджаючи лісу? Легкі крила — летіти в небеса. Стіл, за яким ти будеш писати.

Ручку, лінійку, піну й зошит.. Що ми саджаємо, саджаючи лісу? Аркуш, на який лягає роса, свіжість лісову, і вологу, і тінь — от, що саджаємо в сьогоднішній день». Зберегла метонімія й своє споконвічне значення. Як один із засобів езопівської мови, вона використана у вірші Пушкіна «На видужання Лукулла». Метонімія служить образності, поетичності мови.

Однак самоцільне її вживання залишає відчуття оригинальничания. Якість метонімії визначає не прикрашення складу, а точність у передачі емоційної думки Твір прочитав: 10034 Оновлено ( 10.11.2014 21:09 )