Міст кохання

Дівчина по телефону:

Мамо, нам треба поговорити

МАМО!!!

Батьки юнака:

Я не хочу тебе бачити, забирайся!

Ти, що не в собі, перегрілась в солярію?

Мабуть, твоя молода секретарка має рівнішу засмагу?

Замовкни

БАТЬКУ!!!

Юнак:

Життя жорстоке і бентежне

До чого ці сімейні драми,

Учора ще дюбов безмежна,

І зрада батька, розпач мами.

Батьків не можна поділити

Екватором між полюсами

Я буду Господа молити,

Щоб більш не бачить сльози мами.

Чому життя буденно-сіре?

Щастить пташкам посеред неба,

Навколо сум, печаль, зневіра…

О БОЖЕ, ДІВЧИНО, НЕ ТРЕБА!!!

Дівчина:

Іди, до мене не підходь,

Чого стоїш, давай відходь,

Ти думаєш я — божевільна,

Що умиваюся в росі?

Я просто несказанно вільна,

Я не така, як ви усі.

Ти розумієш, це — фінал:

Мене ніхто ніде не чує,

Десь Мама з вітчимом ночує,

Для них я — просто неформал.

Юнак:

Я розумію, в мене теж

На даному етапі є проблеми

Дівчина:

Ботаніку, ти з іншої системи,

Тому мене байками не бентеж.

Ти народився у сім’ї магнатів,

І спав у золотій колисці,

Не можеш ти такого знати,

Що ніде спати, пусто в мисці.

Юнак:

І що мені до тих фінансів,

В батьків не вистачає часу,

Це світ кредитів і авансів,

Де раути, плітки, прикраси.

Дівчина:

Ти — дивний, вперше я спілкуюся з таким,

І я спілкуюсь вперше із такою,

Ти виявився не нудним,

Мені так легко тут з тобою.

А ти завжди така неординарна?

А що погано? Щось мені не до лиця?

Та ні, по-своєму ти — «гарна»,

Але до чого куртка ця?

І взагалі тебе я бачу

У білому — це ж колір чистоти,

Ну все мовчу, бо знов заплачеш,

Дівчина:

Напевне, дуже дивний ти.

Юнак:

Давай відпустимо тривоги,

Хай цей кораблик паперовий

Почне наступний день чудовий.

Дівчина:

Для нас він буде справді новий,

Бо розійдуться ці дороги,

Які замкнули два світи

Юнак:

Вже пізно, час додому йти,

Мабуть, турбуються батьки.

Дівчина:

Не йди, мені потрібен ти,

Ми порахуємо зірки.

Ти знаєш, коли пада зірка

Бажання треба загадати,

І хоч у нас на серці гірко,

Давай удвох спостерігати.

Летить, мерщій придумай,

Я хочу, щоб він вона,

Не був ніколи не була сумна.

Щоб у житті його її

Лишились спогади про мене

І заспівали солов’ї

Про зустріч цю таку шалену

Дівчина:

Іду — іди, постій — стою,

Ти душу врятував мою,

Я не забуду міст і знай,

Мене ти теж запам’ятай

Юнак:

Чому життя калейдоскопом лине?

Чому без неї стали чорними хвилини?

Чому без неї не цвіте весна?

Так, дивна дівчина, та в серці лиш вона.

Дівчина:

Чому життя, неначе спорт лото,

Принизить чи угору піднесе,

Мабуть, для нього я — ніхто,

Мабуть, для мене він — усе

Юнак:

Така наївна, загадкова,

А часом навіть непривітна,

І наша зустріч випадкова

Мені вона украй потрібна.

Мама:

Синку, ми вирішили з татом,

Що переїжджаємо всією сім’єю до Лондону

Юнак:

Я не побачу більше очі ті,

В яких втопилось небо голубе,

Я не скажу слова прості,

Три слова — Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ

Трояндовий клубочок серед міста.

І серед натовпу усмішка неземна,

Новее життя тепер сторінка чиста,

У Лондоні — Біг БЕН, а тут — ВОНА

Я зрозумів, що з нею я щасливий,

І підтвердилась істина проста,

Одна тобі людина особлива,

Всі інші носять ярлики «НЕ ТА»

Дівчина:

Піду на міст і в сутінках поплачу,

Мабуть, його ніколи не побачу,

Але навчив мене любити,

Я зрозуміла — варто жити

Без нього я в обіймах самоти,

Юнак:

Я ладен 100 доріг пройти

Разом:

ЦЕ ТИ!!!

Тебе шукав — і я чекала,

Я сумував — і я страждала,

Я зрозумів, як загубив,

Мабуть у перше…

Дівчина:

Я так хотіла, щоб знайшлася сила

Іти вперед, хоч навіть скрутно,

Іти вперед, тоді попутним

Стане кожен вітер,

Згадай, мої ти сльози витер,

І дав надію,

Вона з тонкого кришталю,

Я зрозуміла, що тебе…

Юнак:

Я їду в Лондон — Лондон — Лондон,

Дівчина:

Щасливої дороги, це ж чудово,

Юнак:

Чому тремтять твої слова?

Дівчина:

Я повторюсь сьогодні знову-

Тобі я вдячна, що жива,

Той міст ніколи не забуду

Юнак:

В моєму серці тільки ти,

Пробач, але писать не буду,

Не донесуть любов листи

Дівчина

Тебе уже чекають, йди…

Хвилиночку зажди

Юнак:

Кажи

Дівчина:

На згадку серце збережи