Мотив втечі в повістях Аксьонова

Василь Павлович Аксьонов — один із самих популярних радянських письменників 70-х років, автор нашумілих романів «Опік», «Острів Крим», «Московська сага». Творчість Аксьонова належить до числа найбільш значних явищ російської літератури останніх трьох десятиліть. Повороти людського шляху Аксьонова такі: син політв’язнів у Магадані, карантинний лікар Ленінградського порту, член редколегії журналу «Юність», дисидент, професор Джорджтаунского університету у Вашингтоні. Вони здаються іноді несподіваними, але саме подібні повороти формують композиційну мозаїку його тексту Лейтмотивом, що організує всі твори Аксьонова, є дорога, подорож, поїздка героя. Для Аксьонова-Письменника надзвичайно важлива метафора людського життя як дороги, шляхи з несподіваними зустрічами, непередбаченими затримками й непередбаченими перетвореннями Традиція ця йде від середньовічних паломницьких романів-подорожей і романів про мандрівних лицарів до радищевского «Подорожі з Петербурга в Москву» і гоголівської трійки, що мчиться в «Мертвих душах». Використання у своєму тексті різних літературних канонів, жанрів, своєрідна гра в ці канони взагалі надзвичайно важлива для аксеновского творчості Паломництво аксеновских героїв починається в повісті «Колеги» (1960). Якщо не вважати коротких оповідань про молодих лікарів на Півночі, «Колеги» — перший серйозний твір Василя Аксьонова.

Мотив шляху вже є в цій повісті: після розподілу випускник Ленінградського медінституту Олександр Зеленін відправляється на роботу в глухе північне село. Його ж друзі-однокурсники Олексій Максимов і Владислав Коропів ідуть у Балтійське пароплавство судновими лікарями.

Мотив шляху виявлений на різних рівнях тексту, переходячи від сюжетних деталей (один із предків Зеленіна — мандрівник) до важливих сюжетних вузлів. Так, внутрішні монологи, судьбоносние ситуації, духовні кризи трьох героїв виникають під час прогулянок по нічному Ленінграду, службових поїздок Зеленіна по тайзі, подорожі Максимова й Карпова в гості до Зеленіна й так далі. Паломництва героїв середньовічної літератури зв’язувалися з пошуками Едему, зі знаходженням якогось висшею змісту, філософського каменю або сакрального талісмана. Цікаво, що при всій несхожості Максимов і Зеленін по-різному втілюють той самий романтичний ідеал: «втеча» від тужливої повсякденної реальності в «царство мрій».

Для Зеленіна таким «царством» стає Холмогорское, де є самовіддана героїчна праця; для Максимова це екзотика далеких країн Цікаво, що при цьому повість може прочитуватися в перспективі соціалістичного реалізму: доктор Максимов рятується від романтичного «відчуження», взявши участь в » колективній праці, щооблагороджує. Позитивний герой Зеленін, що ідеально відповідає образу «молодого будівельника комунізму», здобуває перемогу над ідеологічно незрілою місцевою молоддю й бюрократизмом чиновників і перетворюється в теперішнього соціалістичного вождя «без страху й докору». Шлях в «світле майбутнє» відкритий. Властиво, у цьому й укладена пародія, «гра» у соціалістичний реалізм.

Чому сам шлях у світле майбутнє доводиться шукати не в центрах соціалізму, а на глибокій периферії Півночі або в далеких морських рейсах? Чому з’являється саме бажання зробити втечу із соціуму? Мотив втечі організує й наступну повість Аксьонова — «Зоряний квиток» (1961).

Дмитрик Денисов їде разом з товаришами подорожувати на невизначений строк. Молоді люди тікають від їхніх соціальних реалій, що очікують — надходження в інститут і пристрої на роботу. Дмитрик намагається знайти свій екзотичний простір, повний теперішньої волі. Не випадково простором такої екзотики в повісті є Естонія — самий ліберальний регіон колишнього Радянського Союзу В «Колегах» Зеленін виживає після бандитського нападу й приходить до щасливого фіналу, він як би приречений на те, щоб прожити щасливе життя. В «Зоряному квитку» Віктор Денисов гине й залишає молодшому братові свій «зоряний комсомольський квиток».

Міркування Дмитрика у фіналі повести ставлять під сумнів можливість оптимістичної розв’язки: «Це тепер мій зоряний квиток. Віктор залишив його мені. Квиток, але куди?

«