Мотиви й настрої поезії у вірші Фета «Поетам»

А. А. Фет прагнув передати тонкі переживання людини, зробити їхній доступними читачеві. Вірш «Поетам» було написано 5 червня 1890 року й звернено до побратимів по перу.

Воно відбиває в цілому мотиви й настрої поезії Фета: бути притулком від всіх життєвих скорбей. «Поетам» можна віднести до ряду віршів про призначення поезії, її могутності. Вірш складається із чотирьох строф, кожна з яких — ланцюг образів, внутрішнього життя людини, об’єднаних мотивом поезії. Тематична єдність вірша підкреслена його композицією: кожний чотиривірш — одне речення, що прославляє поезію. Тон всьому оповіданню задає перша строфа, у якій ліричний герой показує своє відношення до поетів, а виходить, і поезії: Серце тріпотить втішно й боляче, Підняті очі й руки воздети, Тут на колінах я знову мимоволі, Як і бувало, перед вами, поети Ліричну напругу передають слова високого стилю: очі, руки воздети, провидить, песнопенье, чертоги, мрії; епітети: запашні троянди, прозоро-повітряні веселки, скороминущі мрії Можливості поезії величезні: Тільки у вас скороминущі мрії Старими в душу дивляться друзями, Тільки у вас запашні троянди Вічно захвату блищать слізьми Вона, поезія, виховала й ліричного героя, у чертогах поетів «окрилився» його дух: У ваших чертогах мій дух окрилився, Правду провидить він з височіней створіння, Цей листок, що зсох і звалився, Золотом вічним горить впеснопенье.

У вірші витримана «єдність подання», що Фет називала першим художнім законом. Тут можна говорити про ритмічну композицію.

Ритм треба за змістом, за розвитком теми Вірш «Поетам» утворить цикл із іншими віршами, що також прославляють поезію: «Одним поштовхом зігнати туру живу…», «Якщо радує ранок тебе… » і ін., де особливо виразний, впечатляющ мотив перемоги поезії над часом, мотив безсмертя миті, якщо воно відбито поетом У вірші Фета «Цей ранок, радість ця…

» чергуються у вихрі захвату окремі слова. Ці слова — імена іменники, позбавлені визначень. Вірш-Експеримент. Єдине слово, що пояснює, багаторазово (24 рази) виникаюче на просторі 18 коротких рядків — «це» («ці», «цей»). Зовсім не мальовниче слово.

Здавалося б, воно мало підходить для опису такого барвистого явища, як весна. Але при читанні фетовской мініатюри виникає заворожливе, маническое, що прямо проникає в душу настрій. Зірке око читача може виявити в цьому начебто сумбурному перечислівнику ряду глибоку логіку: спочатку погляд, спрямований нагору (небо, птахи); потім — навколо (верби, берези, доли); нарешті, погляд, звернений усередину себе, у свої відчуття («імла й жар постелі», «ніч без сну»). Читач повинен відчути весняний щиросердечний стан, пережити його.

Панаса Опанасовича Фета можна назвати самим ліричним ліриком XIX в. Фет — поет суб’єктивний, поет невизначених, недоговорених, неясних почуттів, «напівпочуттів». Фета називають співаком краси. Він любив і вмів цінувати музику, природу, гарних людей. У його маєтку був дивний розарій, будинок потопав у квітах. Навіть будучи старим, він писав про зірки, троянд, «трелях солов’я». Салтиков-Щедрін писав: «Вірші Фета дихають самою щирою свіжістю, а романси його розспівує чи ледве не вся Росія».

Професор Московського університету, давній шанувальник Фета, Петро Кудрявцев, зауважував: «Мені здається, що мільйони людей вдячні Панасові Фету за те, що він оголив перед нами красу миру, красу життя й любові».