Мої міркування про роман М. О. Шолохова «Піднята Цілина»

Я хочу розповісти вам про мій улюблений добуток. Це роман М. Шолохова «Піднята цілина». Я жалкую, що познайомилася із цим добутком так пізно, тому що для мене воно відкрило новий світ, показало всю складність життя тих днів, красу світу, людських почуттів, народного слова.

Я стала дивитися на людей, відкрила для себе, що вони не так прості, як можуть здатися, коли бачиш їх, людей з огрубілими руками й небагатослівним мовленням, за важкою працею, на вітрах, під дощем і палючим сонцем. Ні, вони наділені й розумом і гарними почуттями. Шолохов допоміг мені ще більше полюбити рідний народ.

Мені дуже важко виразити ті почуття, які виникли в мені під час читання даного роману. Читаючи «Підняту цілину», я в буквальному значенні слова занурилася в життя гремяченців. Разом з ними я переживала й біль, і радість, і втрати близьких, таким чином, вони стали для мене близькі, як були близькі для Шолохова.

На мій погляд, дуже цікава назва роману. Цілина — це не заорана, не оброблена земля. «Піднята» же цілина — це поорана земля, що, здавалося, ніколи не перетвориться в родючу землю, що може дати багатий урожай. Назва добутку символічно. Ця символістика паралельна сюжету роману. Давидов — головний герой — приїхавши в Гремячий Балка, починає «зорювати» не тільки землю, але й життя людей.

А зелені паростки — це нові люди, які заново пізнають життя. Але як і на цілині попадаються камені, так і в діяльності членів партії, активістів ведеться шкідництво, терористична робота Половцева і його оточення. Це не двобій героїв, а соціальний конфлікт, що має історичну основу.

Потерпіли крах авантюрні плани ворогів.

Шолохов у цьому романі залишається строгим істориком. Матеріал у його істотних моментах має документальну основу, названі точні дати. На мій погляд, характерна риса сюжету — насиченість складними ситуаціями, гострий драматизм, що зм’якшується іноді комічними сценам. Такі нескінченні вигадки діда Щукаря про «серйозні випадки» у його житті.

Що ж стосується особливості композиції роману, то вона полягає в тім, що М. Шолохов чергує глави, що зображують процес колективізації, із главами, у яких підготовляється заколот на Доні. Мені здається, що все те, що стосується сюжету, композиції й мови, гідно поваги й замилування, тому що в романі «Піднята цілина» усього в статку. І хоча на перший погляд може здатися, що в романі не вистачає опису природи, насправді Шолохов розкриває реальну даність, у самому звичайному знаходить незвичайне. Саме так цим і скрашується ця «недостача» опису.

Я вважаю, що Шолохов — тонкий майстер психологічного портрета, він розкриває душу людини в її цілісності й складності. Він не боїться зобразити й обмеженість своїх героїв, що породжена колишніми умовами їхнього життя. Але одночасно й вражає величезним багатством думок, почуттів, переживань, які вони несуть у собі.

Шолохов показує нескінченне різноманіття людських характерів, людських доль у всій вірогідності їхніх індивідуальних особливостей, життєвих фарб. Рішення долі кожного персонажа сприймається як єдино вірним, неминучим, обумовленим всім розвитком характеру, хоча б і багатим самим крутим поворотом.

Прочитавши чудовий, на мій погляд, роман «Піднята цілина», я була уражена й піднесена простою й зрозумілою мовою. Роман зображує одну з епох ламань суспільного укладу, автор зумів подивитися на життя очами народу. Мова й поводження героїв роману, їхньої думки й почуття типові для селянської маси в епоху колективізації.

Все це говорить про те, що «Піднята цілина» — справді народний добуток. І народ відмінно розуміє мову цього роману, вона живе в ньому, тому що цей добуток про нього.