Народознавчий захід,,Прийди, весно, прийди, красна’&;;;;;;#039

Прийди, весно, прийди, красна.

Мета:

{C}- Виховувати повагу і любов до української культури, пошану до звичаїв і традицій українського народу.

Обладнання: на центральній стіні назва заходу, штучні квіти ; українські костюми, мультимедійна апаратура, комп’ютерна презентація, музичний супровід.

Хід заходу

Ведуча 1 :

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила.

Співала пісню, дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

Учитель: У давніх слов’ян рік починався весною, березневе літочислення зберігалося до 1409 року . Новий рік починався з відродженням навколишньої природи і з пробудженням матері-землі від зимового сну, з першою оранкою і сівбою. Весну зустрічали радісно й пишно, з піснями, танцями, іграми.

Ці пісні назвали веснянками.

Сьогодні ми з вами поглинемо у чудовий світ веснянок та гаївок, дізнаємося про звичаї та традиції українців,, веснянки співати, весну зустрічати ».

Весняночко-паняночко,

Де ти зимувала?

-У садочку па пеньочку

Пряла на сорочку.

А ворони оснують,

А сороки витчуть,

А білії лебеді

Ще побілять на воді,

А лугові пташки

Пошиють рубашки.

Ведуча 2 : Веснянки, як видно з самої назви,- це пісні на честь приходу весни, здавна відомі багатьом народам. У різних місцевостях України веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай. Існують і паралельні назви: на Поліссі — маївки, магівки, у західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками, на Волині — рогульки. З усіх видів календарно-звичаєвої обрядовості веснянки позначені найрізноманітнішими музично-поетичними засобами.

Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.

Історик. Перші записи і публікації веснянок були здійснені фольклористами ще в першій половині XIX ст. Найповніша наукова подача матеріалу в дореволюційних виданнях належить В. Гнатюку, який видав том «Гаївок», куди звів весняні пісні, зібрані по всій Україні.

Кілька збірок веснянок разом з мелодіями опублікував Микола Лисенко.

Учитель: Багато звичаїв і традицій зустрічі весни збереглося в Україні — звичай закликати весну, топтати ряст, масляна збірна каша та ін. Цікаво, що в різних регіонах України весну зустрічали по-своєму.

Після холодних коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах за роботою, при скупому освітленні, молодь діставала прозеленню пагорби, де дихалось на повні груди і співалося на повен голос.

Спасибі тобі, Боже,

Що з зимою попрощались,

Що весни діждались!

Поможи нам, Боже,

В добрий час почати

Весну прикликати!

Прийди, прийди, весно,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам жита,

Принеси нам цвіту

В наші хороводи,

Щоб сплести віночок!

Ведуча 3 : Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу — «коли щука хвостом розіб’є лід». А що бажання дочекатись цього дня швидше було дуже великим, то у веснянках і висловлюються нахваляння йти «полонку рубати, гагілку добувати».

Весняний розлив води і зелений шум — це вияви весни, що вже прийшла і розбудила природу. Веснянки на цю тему поширені по всій Україні, вони є кращими зразками весняних обрядових пісень.

Ведуча 1 :

Розлилися води

Розлилися води

На чотири броди.

Гей дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

У першому броді

Соловей щебече.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

У другому броді

Зозуленька кує.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

У третьому броді

Конечок заржав.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

В четвертому броді

Дівчинонька плаче.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

Соловей щебече,

Садки розвиває.

Гей, дівки, весна красна.

Зілля зелененьке!

Зозуленька кує,

Бо літечко чує.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

Конечок заржав,

Він доріженьку почув.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

Дівчинонька плаче,

За нелюба йдучи.

Гей, дівки, весна — красна,

Зілля зелененьке!’

Учитель: У давніх слов’ян був звичай, зустрічаючи весну, виганяти, ховати або топити зиму. Для цього робили з соломи опудало, одягали його в людську одежу, співали над ним пісні, а потім роздягали, топили, палили або рубали. Після спалення попіл кидали у воду.

Ведуча 2 : Віддавна вважали, що тепло приносять на крилах саме перелітні птахи. Вони замикають небо на зиму, беруть із собою ключі до вирію і, повернувшись, одмикають його. Тому 22 березня на свято Сорока святих господиня випікала у цей день 40 книшиків, калачиків, бубликів або булочок, схожих за формою на пташок. Рано — вранці діти підвішували обрядове печиво на фруктових деревах, а в обід, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну:

Пташок викликаю

З теплого краю:

— Летіть, соловейки,

На нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки!

Сьогодні, на жаль, цей чудовий звичай, що символізує прагнення весни, сонця, відновлення природи, майже занепадає.

Ведуча 3 : В усіх європейських народів ластівка — це символ весни, що на своїх крилах приносить теплі сонячні дні. В нашому українському фольклорі теж є пісня про ластівку, що прилітає і будить господаря.

{C}{C}

Ой, ластівонька та прилітає

Ой, ластівонька та прилітає,

Господаренька та пробуджає:

Ой, устань, устань, господареньку,

Побуди всю свою челядоньку

Та пішли ж її по обороньках —

Чи ся корови та потелили?

Та пішли ж її по стаєнках —

Чи ся кобили пожеребили?

Та пішли її по нових хлівцях —

Чи ся овечки та покотили?

А сам ти піди по пасічечках —

Чи ти ся пчоли та пороїли,

Чи пороїли, попароїли.

Ведуча 1 : А ось ще одна весняночка:

Ти, зозуленько сива

Ти, зозуленько сива,

Ти нас розвеселила,

Як почала кувати —

Повиходили з хати.

Ой вийшла сестра з братом,

Ой вийшла Мама з татом,

Ой вийшли усі дівоньки —

Виводять гаївоньки.

Учитель: Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. Співаються вони скрізь: на вулицях села, на майдані під церквою, в лісі, в полі, а найчастіше на зелених луках понад річкою або ставком. Гаївки в Західній Україні тільки на Великодньому тижні, на майдані під церквою або на гробках.

Ведуча 2: 7 квітня на Благовіщення припадає перший весняний дівочий хоровод «Кривий танець». «Кривий танець» символізує пробудження природи, він покликаний закликати весну до більш активних дій, пробуджувати життєву енергію.

Історик: Коли і де, в якій країні виник звичай водити хороводи, дослідити тепер уже тяжко, бо цей звичай належить до глибокої старовини — початків культурного розвитку людства. Відомо тільки, що хороводи були частиною поганських звичаїв ще далеко до приходу християнства.

Ні один з європейських народів, крім слов’ян, не засвоїв хороводів і не зберіг їх у своєму народному мистецтві. І ніхто з слов’янських народів не розвинув хороводних забав так широко і різноманітно, як наш український народ.

Учитель: У нас на Україні, виконуючи хороводи, наші дохристиянські предки мали на меті прогнати зиму, накликати добрий урожай і започаткувати сезон сватання і весіль, а також відзначити проводи хлопців-вояків у похід, що звичайно мав місце навесні.

Ведуча 3 : Виходячи на вулицю співати веснянки або грати гаївки, дівчата вбираються в білі вишиті сорочки, а на голову кладуть вінки або квітчають волосся квітами.

Співаючи, дівчата беруться за руки і творять півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні, отже він швидкий бо повільний.

Ой виходьте, дівчата — Аудіозапис

Ой виходьте, дівчата,

Та в сей вечір на вулицю

Весну красну стрічати,

Весну красну вітати.

Будемо весну стрічати

Та віночки сплітати,

А віночки сплетемо,

Хороводом підемо.

Ведуча 1 : Гаївки і веснянки виявляють наверстування різних історичних періодів і міфологічних вірувань. Пісенні тексти завжди змістовні, вони розповідають про якусь конкретну подію, але формою — прості й короткі. Пісня у весняних хороводах має лише другорядне значення; головне тут не пісня, а ритм і танці, що мають своїм завданням підняти настрій, розбудити енергію і передати її навколишньому світові, щоб збудити природні сили до нового життя, дії, руху, піднесення.

А тому й не дивно, що переважна більшість гаївок і веснянок має веселий, оптимістичний характер. Починалися й закінчувалися веснянки та гаївки масовими хороводами.

Взявшись за руки, дівчата робили два великих кола. Посередині, заквітчана зеленню і першими весняними квітами, стояла весняночка .

Ой весна, весна — днем красна

Ой весна, весна — днем красна,

Що ж ти нам, весна, принесла?

— Принесла я вам літечко

Ще й запашненьке зіллячко,

Ще й рожевую квіточку,

Хай вродиться житечко,

Ще й озимая пшениця,

І усякая пашниця.

Весно красна,

Що ж ти нам принесла?

— Коробочку з веретенцями,

А скринечку з червінцями,

Старим дідам по кийочку,

Старим бабам по серпочку,

Малим дітям по яблучку,

А хлопчатам по батожку.

Ой весна, весна, днем красна,

Що ж ти нам, весна, принесла?

А вам, дівчата, по вінку

З хрещатого барвінку,

А вам, парубки, по кийку —

Гоніте товар на гірку,

А вам, бабусі, по ціпку —

Попід хатами ходити,

Малих діточок глядіти.

Ой весна, весна, ти красна,

Що ти нам, весно, принесла?

{C}- Принесла я вам літечко,

Ще й запашненьке зіллячко,

Ще й зеленую травицю,

І холодную водицю.

Принесла я вам ягнятко,

Ще й маленьке телятко.

Ведуча 2: Переважна більшість веснянок і гаївок — це драматизована гра з розподілом ролей і формою діалогу. При їх виконанні навіть «грають» згадуваних у пісні персонажів.

1-я дівчина.

Дівчаточка — вороб’ ята,

Радьмося

Та виходім на травицю —

Граймося!

Та виходім на травицю —

В добрий час.

Нема таких співаночок,

Як у нас.

2-я дівчина.

Ой, дівчата, скоро хлопці прийдуть,

А ми каші ще не зварили!

.

3-а дівчина.

Та на нашу вулицю, на нашу

Та несіть пшоно та кашу!

4-я дівчина. Що ж у тій кашці?

5-а дівчина. Ложечка масла.

6-а дівчина. Кому ж її їсти?

7-а дівчина. Дівочкам, дівочкам!

1-а Дівчина. Ой, накладу вогник

Та наварю кашки.

2-а дівчина. Що ж у тій кашці?

3-я дівчина. Жаб’яча ніжка!

4-а дівчина. Кому ж її їсти?

5-а Дівчина. Парубкам, парубкам!

6-а дівчина.

Будемо кашу варити,

Будемо хлопців манити!

1-а дівчина.

Наша каша солона,

Щоб нам не було сорома!

Наша каша із проса,

Наша вулиця хороша!

2-а дівчина.

Ой ви хлопці безштаньки

Заспівайте веснянки!

Зиму зимували,

Штанів не напряли!

Хлопці:

Ой-ой-ой! Торохтіла сорока,

Як діжка з горохом.

Вихвалялась кума, що пироги пекла,

Бо й ворота в тісті!

Дівчата.

Хлопці! Нащо вам музики,

Коли у вас довгі язики?

Хлопці.

Їм кажеш — ячмінь, а вони тобі — гречка,

Нехай буде гречка, аби не суперечка! Згода, дівчата?

Дівчата. Та вже згода!

Ведуча 3: Іноді побіч с дівочими гаївками чи веснянками хлопці водять свої ігри: боркаються, бігають навипередки, «будують вежу», стаючи один на одного, тощо.

Ведуча 1: Успіх весняних польових робіт — добробут селянина і його родини протягом усього господарського року. На жаль, дуже мало збереглося описів таких звичаїв і обрядів, які в’язалися б з першою борозною і першою сівбою. Глибокою старовиною віє від веснянок, у яких відчувається одвічна турбота про майбутній добробут та бажання «накликати» його піснею — замовлянням: «Куди горобець ішов — туди ячмінець зійшов».

З цією ж метою дівчата імітували в таночках процеси вирощування збіжжя та городини: «орали» поле, «збирали» льон, гречку, «саджали» грушу, «завивали» огірочки, горошок.

Вийся, горошку, в три стручечки

Вийся, горошку, в три стручечки,

В три стручки!

А роди, Боже, в чотири,

В чотири!

Щоб тебе черви не точили,

Не точили!

Щоб ся парубки женили,

Женили!

Учитель: Так «в’ють горошок» у селах на Поділлі.

Звичай із Слобожанщини, що мав місце під час виїзду в поле з плугом, належить до останніх років минулого століття. Перед тим, як виїжджати в поле, всі члени селянської родини збиралися в хаті, запалювали свічі перед образами, молилися Богові, а потім свяченою водою кропили волів, «щоб були благополучні».

При виїзді — а, можливо, і в полі під час оранки — співали пісень напівжартівливого змісту, як ось:

Мої милі погоничі

Поїхали орати;

Вони не вміли поганяти

Та не вміли і кричати.

Волів плугатар потурив,

Погоничів порозгонив.

Став мій плугатар орати,

— Нікому волів поганяти;

Начав плугатар сердитися,

А погоничі збиратися,-

Поганяли і гукали,

Поки плуга поламали.

Ведуча 2 : Колись весна в багатьох народів і у нас на Україні була порою відновлення воєнної активності, початком військових походів.

В одній з веснянок говориться, що весна принесла дівчатам віночки, а парубкам шабельки, щоб ішли на війну. В інших веснянках співається про мандрівку:

А вже весна, а вже красна

А вже весна, а вже красна

Із стріх вода капле,

Молодому козаченьку

Мандрівочка пахне.

Помандрував козаченько

У чистеє поле,

За ним іде молода дівчина:

«Вернися, соколе!»

Ведуча 3: Ідучи в походи, козаки молодшого віку залишали вдома своїх наречених. А це ж весна — час, коли все живе повинно бути в парі; тому й не дивно, що веснянки цього типу переважно сумні.

З-під білого та каменя

Руда вода капле,

А нашому Василечку

Мандрівочка пахне.

Мандруй, мандруй, та Василечку,

Од Лук до Прилуки!

За ним іде та Галиночка,

Ломле собі руки:

Вернись, вернись, та Василечку,

Батько вмирає.

Що Васильку голосочок,

Купив поясочок;

Підперезав та Галочку

Глядить на станочок.

Ой, і десь же ти, та Галочко,

З кудрявої м’яти,

З ким стояла, говорила-

Підківоньки знати?

Ведуча 1 : Весна — це «найнебезпечніший» час залицань, нових знайомств та кохання. У весняних обрядових піснях зустрічаються весільні мотиви, як і в історичних. У гаївках, де переважають хліборобські мотиви, майже завжди є згадка про залицяння хлопців до дівчат чи навпаки — дівчат до хлопців.

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой, дід Ладо, сіяли, сіяли.

А ми просо витопчем, витопчем,

Ой, дід Ладо, витовчем, витовчем.

А чим же вам витоптать, витоптать,

Ой, дід Ладо, витоптать, витоптать?

А ми коні випустим, випустим,

Ой, дід Ладо, випустим, випустим.

А ми коні переймем, переймем,

Ой, дід Ладо, переймем, переймем.

Та чим же вам перейнять, перейнять,

Ой, дід Ладо, перейнять, перейнять?

А шовковим неводом, неводом,

Ой, дід Ладо, неводом, неводом.

А ми коні викупим, викупим,

Ой, дід Ладо, викупим, викупим.

А чим же вам викупить, викупить,

Ой, дід Ладо, викупить, викупить?

А ми дамо сто рублів, сто рублів,

Ой, дід Ладо, сто рублів, сто рублів.

Не треба нам тисячі, тисячі,

Ой, дід Ладо, тисячі, тисячі

А ми дамо дівчину, дівчину,

Ой, дід Ладо, дівчину, дівчину.

Ми дівчину візьмемо, візьмемо,

Ой, дід Ладо, візьмемо, візьмемо.

Ведуча 2 : Але є багато веснянок і гаївок, де весільні мотиви — залицяння, сватання, заклики одружуватись, протиставлення милого нелюбові або молодого старому. Деякі веснянки мають сумний, але повчальний характер для молодих дівчат.

Вийди, вийди, Іванку,

Заспівай нам веснянку!

Зимували, не співали,

Усе весни дожидали!

Весна, весна, наша весна!

Да що ж ти нам принесла?

Старим бабам по києчку,

А дівчатам по віночку.

Звила ж я віночок вчора звечора

З зеленого барвінку

Та й повісила на кілочку.

Матуся вийшла та віночок зняла,

Та нелюбові дала.

Коли б же я теє знала —

Я б його розірвала,

Ніж нелюбові дала.

Ведуча 3 : В останні дні весняних свят виконувалися пісні, в яких переважали мотиви прощання, розлуки, суму: «Співай, співай, товаришко, бо вже не будемо, бо надходить годинонька, що розійдемося».

Чимало веснянок записано з голосу Лесі Українки. З часом веснянки втратили ознаки обрядовості і ввійшли до молодіжного репертуару як лірично-побутові пісні. Багато з них і тепер користуються заслуженою популярністю серед аматорів співу та професіоналів , а деякі стали набутком дитячого фольклору, перетворившись на такі ігри й забави, як «Подоляночка», «Журавель», «Зайчик», «Просо», «Огірочки» . Послухайте » Веснянку» у виконанні Тетяни Ціхоцької.

).

Учитель: Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких національних скарбів і належать веснянки та гаївки. Звичай водити хороводи, співати веснянки, забавлятися іграми, приуроченими весні і сьогодні у нас шанується як жива традиція українського народу.

Тож любіть, шануйте і вивчайте славні звичаї і традиції нашого народу!

Література:

1. Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір’я українського народу. Автор: Шкода М. Н. Донецьк, ТОВ ВКФ «БАО», 2008 р.

2. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Автор: Олекса Воропай. Київ, Акціонерне видавничо — поліграфічне товариство » Оберіг «, 1993 р.

3. Чудова енциклопедія маленького українця. 1 — 5 класи. ТОВ ВКФ «БАО», 2010 р.

4. Українське народознавство. Автор: Галина Лозко. Київ, » АртЕк «, 2004 р.