Не танцюйте під Гігу
Не танцюйте під Гігу «На могилі моїй посадіть молоду яворину…» Це співає наш Гіга. Йому вже не треба й реклам. «Я любив Вас усіх, а найбільше любив Україну». І я вірю його непідкупним і щирим словам. Завмирає душа, коли чую ту пісню відому. В ній проймає усе, — і мотив, і прекрасні слова. Із далеких доріг повертає та пісня додому.
Все найкраще, здається, у кожному з нас ожива. І лунає та пісня, як сповідь, проста і велична, і той голос безгрішний, здається, до Бога летить. В ній таке щось людське і до болю, до щему правічне, що так хочеться жити й, здається, довіку любить. Та буває по-іншому… Сита компанія п’яна розкрутила ту пісню на голий, спотворений крик.
Безсоромно танцюють під нашого Гігу Степана. Хоч би хтось зупинив, хоч би хтось урезонив той рик. «На могилі моїй посадіть молоду яворину…» Та яка яворина! Про неї і гадки нема. «Я любив Вас усіх, а найбільше любив Україну».
Хоч би хтось зупинився і витер сльозу крадькома. І танцюють під Гігу, танцює компанія п’яна. Не хвилюють нікого перейняті болем слова. Та невже ми і справді онуки того Тамерлана, що про нього і доситі та пам’ять недобра жива? І танцює орда, перевита завзяттям веселим. І здається мені: під ногами — могили батьків.
То давайте ж, братове, ми, навіть збадьорені хмелем, не забудемо, зрештою, хто ми насправді такі.
Не танцюйте під Гігу