Образ івана васильовича

Твір по літературі: Образ івана васильовича

Толстой — це цілий мир

А. М. Горький

Не перестаєш захоплюватися талантом великого російського письменника Лева Миколайовича Толстого. Щораз, перечитуючи його добутку, приходиш до думки — який великий дарунок, яке гігантське почуття слова було закладено в цій людині. Образи, створені Толстим, дотепер живуть і хвилюють нашу уяву. Напевно, жоден письменник не залишив такий яскравий слід у культурі кінця XIX століття. Його добутку по праву ввійшли в скарбницю російської літератури. Один з таких добутків — оповідання «Після балу». Він заснований на реальних подіях того часу: все це відбувалося із братом письменника — Сергієм Миколайовичем Толстим

Цікаво, що письменник використовує у своєму добутку оповідання як від першої особи, так і від третього. Кожна із цих форм має свої ідейно-художні завдання. Оповідання від першої особи створює ілюзію сприйняття живого голосу оповідача, має довірчу інтонацію. Ця форма дозволяє особливо сильно виразити стан людини, його настрій, переживання. В оповіданні від третьої особи оповідач виступає як людина, що знає більше, ніж оповідач від першої особи. Він спостерігає героя добутку як би з боку. Але все-таки в основному оповідання ведеться від першої особи — Івана Васильовича

Іван Васильович — один з головних героїв цього добутку. Це людина, що заперечує, що для особистого вдосконалювання необхідно насамперед змінити умови життя людей: «От ви говорите, що людина не може сам по собі зрозуміти, що добре, що погано, що вся справа в середовищі, що середовище заїдає. А я думаю, що вся справа у випадку». І на доказ своїх слів він приводить випадок із пройденого їм життєвого шляху, розповідає про один день, що повністю перевернув його життя…

Події розвертаються в 40-е роки XIX століття. У той час він був студентом у провінційному університеті, жил, як властиво молодості, учився й веселився. Був жвавим малим, качався з гір з панянками, гуляв з товаришами. Але головне його задоволення становили вечори й бали, тому що танцював він добре й був не потворний

Про одному з таких вечорів і розповідає герой Л. Н. Толстого. Це був бал в «губернського проводиря, добродушного дідка, багатія-хлібосола й камергера». Усе було просто чудово: «Залу прекрасна, з хорами, музикантами — знамениті в той час кріпаки поміщика-аматора, буфет чудовий і разливанное море шампанського». У той час Іван Васильович був п’яний від любові до Вареньке Б. Вона ж була чарівна: «Висока, струнка, граціозна й велична». Трималася вона завжди незвичайно прямо, «начебто не могла інакше, відкинувши небагато назад голову, і це давало їй, з її красою й високим на зріст, незважаючи на її худорбу, навіть кістлявість, якийсь царствений вид, що отпугивал би від її, якби не ласкава, завжди весела посмішка». У цей вечір герой оповідання не зауважував інших дівчин, перед його очами завжди стояло її «сяюче, що зарум’янилося, з ямочками особа й ласкаві, милі ока». Він був по-справжньому щасливий. Іван Васильович танцював зі своєї улюбленої майже всі танці: і кадрили, і польки, і вальси; танцював до впаду

Герой насолоджувався суспільством Вареньки й дуже боявся, що вона його покине, що батько її відвезе. Але батько дівчини, «дуже гарний, ставний, високий і свіжий старий», цього не зробив. Він сподобався Іванові Васильовичу. І це почуття ще більше підсилилося; коли герой побачив, як танцює батько Вареньки зі своєю дочкою

Ми бачимо щастя людини, причому це щастя сьогодення. Сам Іван Васильович так описує свій щиросердечний стан у той момент: «Я був не тільки веселий і задоволений, я був щасливий, блаженний, я був добрий, я був не я, а якась неземна істота, що не знає зла й здатне на одне добро». Він обіймав у той час увесь світ своєю любов’ю й боявся тільки одного — щоб що-небудь не зіпсувало його щастя. Такий головний герой оповідання на балі

На балі Іван Васильович навіть не замислювався, що може існувати зовсім інший світ: злий і жорстокий. У прекрасному настрої прийшов він додому й довго не міг заснути — від щастя. Він вийшов прогулятися й пів у напрямі до будинку Варень-_ки. Всі йому було особливо мило: і коня, що рівномірно погойдують під глянсуватими дугами мокрими головами, і покриті рогожками візники, що шльопали у величезних чоботах поруч возів, і будинку, казавшиеся в тумані дуже високими

У душі Івана Васильовича все співало й зрідка чувся мотив мазурки, але він почув у той ранок і якусь іншу, жорстоку, негарну музику, ставши при цьому свідком жахливого видовища. Він побачив, як солдати проганяли через лад за втечу татарина, що був прив’язаний до рушниць двох солдатів і на який по обидва боки сипалися удари. При кожному ударі що карається повертав зморщене від страждань особа в ту сторону, з якої падав удар, і не говорив, а схлипували: «Братики, помилосердуйте. Братики, помилосердуйте». Але його голос не був почутий. Спина татарина являла собою «щось таке строкате, мокре, червоне, неприродне», що Іван Васильович не повірив, щоб це могло бути тіло людини

Побачене зробило на нього сильне враження, але особливо він був вражений тим, що високим військовим, що очолював загін солдатів, виявився батько Вареньки. Іванові Васильовичу стало настільки соромно, що, не знаючи, куди дивитися, начебто він був його викрито в самому ганебному вчинку, він опустив очі й поквапився піти додому. «А тим часом на серці була майже фізична, що доходила до нудоти, туга, така, що я кілька разів зупинявся, і мені здавалося, що от-от мене вирве всім тим жахом, що ввійшов у мене від цього видовища. Не пам’ятаю, як я добрався додому й ліг. Але тільки став засипати, услихал і побачив знову всі й підхопився».

Після цього випадку бажання надійти на військову службу в Івана Васильовича зникло, він вирішив не тільки не надходити на службу, але й взагалі ніде не служити, щоб завжди бути в ладах зі своєю совістю. Герой міняється морально. Відбувається як би прозріння, з’являється інший погляд на мир

«А любов із цього дня піла на спад. Коли вона, як це часто бувало з нею, з посмішкою на особі, замислювалася, я зараз же згадував полковника на площі, і мені ставало якось ніяково й неприємно… І любов так і зійшла на ні».

На образі головного героя оповідання «Після балу» Л. Н. Толстой показав пробудження в людині совісті, почуття відповідальності за ближнього й любові до нього. У цьому оповіданні особливо сильний викривальний пафос у порівнянні з іншими добутками письменника. У ньому є елементи притчі, а ідея просвітительства протиставляється ідеї духовного вдосконалювання. Такий погляд на життя характерний для пізніх добутків письменника. На мій погляд, це оповідання дуже добре розкриває нам людинолюбство Толстого, його сьогодення відношення кжизни.