Образ князівни Марьі в романі «Війна і Мир»

У романі «Війна й мир» Толстої малює майстерно й переконлива кілька типів жіночих характерів і доль. Рвучка й романтичная Наташа стає в епілозі роману «плідною самкою», осередком материнських життєвих енергій. Гарна, розбещена й екзотично дурна княгиня Елен Курагина, що втілила в собі всі достоїнства й недоліки столичного суспільства, княгиня Друбецкая — мати-квачка, юна «маленька княгиня» Ліза Валконська — ніжний і ськорботний ангел оповідання, і, нарешті, князівна Марья, сестра князя Андрія.

Князівна безвиїзно проживає в маєтку Лисі Гори зі сваїм батьком, сиятельным єкатерининським вельможею, засланим при Павлові й з тих пор нікуди що не виїжджають. Її панотець, Микола Андрійович, — людина не із приємних: часто буркотливий і грубий, лає князівну дуркою, зошита шпурляє й на довершення всього педант.

А от портрет князівни: «Дзеркало відбило некрасиве слабке тіло й худу особу». І далі Толстой немов уражений побаченим: «Ока князівни, більші, глибокі й променисті , були так гарні, що дуже часто, незважаючи на некрасивість усього особи, очі ці робилися привлекательнее краси». Разом із князем Андрієм князівна Марья показана нам у романі як доконаний, абсолютно цільний психологічно, фізично й морально людський тип. Одночасно, як і будь-яка жінка, по думці Толстого, вана живе в постійному, несвідомому очікуванні любові й сімейного щастя. Те, що ока — дзеркало душі, загальне місце. Але душу князівни дійсно прекрасна, добра й ніжнО. І це її світлом лучаться очі Марьи.

Князівна Марья розумна, романтична й релігійнО. Вана покірно переносить ексцентричне повадження батька, його глузування й глузування, не перестаючи неськінченно глибоко й сильно любити його. Вана любить «маленьку княгиню», любить сваго племінника Миколи, любить її компаньйонку, що зрадила,-француженку, любить брата сваго Андрія, любить, не вміючи виявити це, Наташу, любить порочного Анатоля КурагинО

. Її любов така, що всі находящиеся поруч підкоряються її ритмам і рухам і розчиняються в ній. Товстої наділяє князівну Марью дивною долею. Він реалізує для неї будь-які, самі сміливі романтичні мрії провінційної панянки. Вана переживає зраду й смерть близьких, неї рятує з рук варогів бравий гусар Николинька Ростов, її майбутній чоловік . Довге томління взаємної закоханості й залицянь, і наприкінці — весілля й щасливе сімейне життя. Іноді ськладається враження, що автор добірно й розумно пародіює незліченні французькі романи, які були невід’ємною частиною «жіночого миру» і значно впливали на формування духовного миру російської панянки початку XIX століття.

Звичайно, це не пряма пародія. Товстої занадто великий для цього. Особливим літературним прийомом він щораз выва-‘ літ князівну Марью за межі сюжету.

Щораз здрава й логічно вана осмислює будь-яке «романтичне» або близьке до цього сполучення подій. Її розум дозваляє їй стояти обома ногами на землі. Її розвинена романами мрійність дозваляє їй мислити якусь паралельну, другу «романтичну» реальність. Її релігійність виникає з її морального почуття, а вано добросердо й відкрите миру. Безсумнівно, у цьому контексті привертає увагу її літературна попередниця. Це, звичайно ж, Лизанька з «Піковаї дами» ПушкінО.

У деяких випадках малюнок їхніх доль збігається до дріб’язків. » Лизаве-Та Іванівна була домашньою мученицею, — пише Пушкін, — вана розливала чай і одержувала догани за липший шматок цукру; вана вголос читала романи й винувата була у всіх помилках автора». Як отут не згадати життя князівни Марьи з її батьком у Лисих Горах і в Моськві! В образі князівни Марьи набагато менше літературної типовасті й набагато більше живаї трепетної душі й людської привабливасті, чим в інших жіночих персонажів роману. У її долі разом з автором живу участь приймаємо й ми, читачі.

У всякому разі, щире задовалення доставляє опис її затишного сімейного щастя з обмеженим, але глибоко коханим чоловіком серед дітей, рідних і близьких.