Образ Петра І

Пушкіна дуже любив Росію, добре знав її історію й часто звертався до минулого сваєї країни. Поета залучав образ Петра I, його характер і неоднозначне відношення до його реформ як сучасників, так і наступних поколінь. У поемі » Полтава «, написаної в 1828 році, Пушкін стварює образ імператора-ваїна, і всю ськладність його образа ми бачимо в його описі під час Полтавської битви: Виходить Петро. Його ока Сіяють, Лик його жахливий. Движенья швидкі.

Він прекрасний… «Він прекрасний» у сваєму прагненні здобути перемогу над варогом, що, на його думку, заважає подальшому розвитку Росії, і «жахливий» у непримиренному бажанні зламати його опір і знищити його.

Але Пушкін відзначає, що Петро I не випробовує особистої ненависті до шведів. Після перемоги над варогом він приймає їхніх ваєначальників: У наметі сваєму він пригощає Сваїх важдів, важдів чужих, И славних бранців пестить, И за вчителів сваїх Заздоровний кубок піднімає. Пушкіна дуже залучає в Петрові здатність бути великодушним і милосердним. Він взагалі цінував ці якості в людях, особлива наділених необмеженою владою.

Це видно з вірша «Бенкет Петра Першого». У цьому тварі Пушкін говарить про свято в » Питербурге-Містечку». Що ж послужило причиною цього свята? «Народила ль Катерина? Іменинниця ль вана, чудотварця-велетня чорнобрива дружина?» Ні, він святкує примирення з підданим, і ця подія стає для нього настільки важливим, що він відзначає його салютом, феєрверками.

В «Мідному вершнику» ми бачимо Петра в зовсім іншій ролі — тут він з’являється як засновник столиці. Поема «Мідний вершник» була написана О. С. Пушкіним у Болдіну в 1833 році.

Почата поетом 6 жовтня, вана була завершена вже 31 жовтня. Незабаром він представив свій добуток найвищому цензорові і одержав неї з дев’ятьма позначками. Переробити «Мідного вершника» Пушкін не захотів: це означало змінити зміст добутку. Тому поема вийшла з деякими ськороченнями. В «Мідному вершнику» протипоставлені держава, уособлена в образі Петра I, і людина з його особистими, частками переживаннями.

Відношення російського народу до Петра Великому, до його реформ ніколи не було однозначним. Він, як писав О. С. Пушкін, «вуздою залізною Росію підняв дибки». У російської історії реформи Петра були глибоким і всеосяжним переваротом, що, звичайно, не міг відбутися легко й безболісно.

Цар жадав від народу напруги всіх сил для досягнення намічених їм цілей. Загальне добро всього держави купувалося ценою багатьох жертв. А це викликало ремства й невдовалення серед людей. Таке ж неоднозначне відношення в народу було й до дітища Петра I — Петербургу.

Побудований «на зло гордовитому сусідові» і природі, ценою величезних зусиль і жертв, це місто персоніфікувало собою велич і міць Росії й у той же час рабства її народу. І фінал поеми — повна протилежність початку, він є гімном державності, гімном Петрові I, гімном самому потужному з російських самодержців, засновникові столиці, що зблизила Росію із Заходом. Петербург, по вираженню О. С. Пушкіна, з’явився сьогоденням «вікном у Європу». Пушкіна присвятив Петрові безліч віршів. Існують різні думки із приваду того, як оцінював його особистість Пушкін.

Одні дослідники, і зокрема відомий російський критик Віссаріон Григорович Бєлінський, уважають, що поет обгрунтував права держави, уособленням якого й став Петро I, розпоряджатися життям приватної людини, що привадить до трагедії. Вани вважають, що Пушкін, від душі співчуваючи горю «бедного» Євгенія, все-таки цілком стає на сторону Петра, тому що розуміє необхідність і користь його перетварень. Інші дослідники стоять на стороні «бедного» Євгенія, тобто вважають його жертву невиправданої. А треті думають, що конфлікт держави й окремої особистості трагичен і нерозв’язний.

Пушкіна надає самій історії зробити вибір між двама «рівновеликими» правдами — Петра і Євгенія. І це найбільш правильна точка зору. О. С. Пушкін як поет і філософ відбив всю ськладність людських взаємин. А осмислення цих часом нерозв’язних проблем він залишив читачеві.

Пушкіна багато чого прощав Петрові I за те, що той не піклувався про сваю велич і славу, а думав тільки про Росію, про її міць, незалежність і силу. У вірші «Станси» Пушкін писав: Те мореплавець, то тесля, Він всеосяжною душею На троні вічний був працівник.