Образ землі Ольги Кобилянської

Письменниця Народилася в м. Гура — Гумора Кімполунгського повіту на півдні Буковини. Навчалася у початковій школі у м. Кімполунзі, грунтовні знання отримала самотужки. З 1891 року переїздить до Чернівців. Останні десятиріччя життя жила у великих злиднях, через хворобу не мала змоги виходити з дому. Письменниця, перекладач. Проза Кобилянської різножанрова: оповідання, новели, повісті, щоденник. Найвідоміші твори: «Людина», «Царівна», «Земля», «Меланхолійний вальс», «У неділю рано зілля копала…». Тематика прози Кобилянської охоплює всі сфери суспільного буття: тема життя села, соціальних зрушень, зокрема згубний вплив війни на психіку людини, гема емансипації, митця і мистецтва та їх ролі у суспільстві тощо. Кожна талановита книжка залишає в серці глибокі сліди. Можна впевнено сказати, що до таких літературних творів належить і повість Ольги Кобилянської «Земля». Багато в ній горя, розчарувань, иесправджених надій…

Цей твір — вершина творчості Ольги Кобилянської. Михайло Коцюбинський напише авторці: «Я просто зачарований Вашою пові-‘тю — все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що од і і-рця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу…». Інтерес до повісті, очевидно, не зникає тому, що в ній переллели-і н мотиви суспільні й особисті, вічні проблеми любові й страждання, шбра і зла. Письменниця відобразила життя найчисленнішої верстви українського населення — селянства.

Змальовуючи село, Ольга Кобилянська зосередила свою увагу не їм соціальних проблемах, а на морально-етичних. Сталася родинна ірагедія: брат убив брата. За землю. Жахливий випадок вражає, змушує кожного замислитись над причинами трагедії, поміркувати над і утністю людини, задуматися, яким було і є ставлення українців до землі — головного образу повісті Ольги Кобилянської. Земля в житії кожного мешканця села відіграє величезну роль. Вона живе в їхніх п’мках, мріях, натруджених руках, у добрих і злих почуттях.

Земля — це не лише власність, а й чудові краєвиди, що радують серце, і радість господаря — творця земних плодів, і сила людська, і шіевненість у завтрашньому дні. Згадаймо, яке місце посідала земні н житті лише одного персонажа твору — Івоніки Федорчука. Його імбов до землі — риса спадкова. Заради неї він працював самовідданії, жертовно. Недоїдав, недосипав, кожен гріш переводив у землю. Риби в це не заради себе, а дбаючи про своїх нащадків — майбутніх ии’ііодарів землі. При цьому Івоніка пам’ятав, що найвища цінність і литті — все-таки людина. Він готовий продати найкращих своїх би їм, не боїться втратити набутків, тільки б урятувати з війська сина Михайла. На слова Докії Чоп’як: «Того вже не робіть, шкода вели-к. і'» Івоніка відповідає: «Чому?.. Я би се радо зробив, коби лиш знав, іио Михайло лишиться мені дома. Як будемо жити й будемо здорові, ішсіараємося собі другі. Коби я їх лиш при собі мав, ті молоді руки, і решта — то все байка. Але руки, Докійко, руки — то все наше багатство, то наше добро, то наша скорбота!» Ці слова варті того, щоб їх залишити в своєму серці. Ось які орієнтири дає нам письменниця.

Сьогодні В Україні нелегка пора суспільних перетворень. Свідомість людей знову звикає до слів «власник», «моє». Земля, колись відібрана в людей, нічия, колгоспна, потроху повертається до селянина. Вона жадає працьовитих рук, чесних, мудрих і дбайливих господарів. Земля прагне людської доброти, бо тільки з неї проростає зерно, зацвітає сад, знаходить щастя стомлена душа. Власність — річ зваблива, але найбільше багатство не варте нічого, якщо воно замішане на чиємусь горі.

Повість Ольги Кобилянської «Земля» (1902) — це глибоко психологічний за своїм характером твір. Письменниця ставить перед нами багато проблем, найго-стрішою з яких є влада землі над людиною. Від кількості землі завжди залежала, кількість урожаю, а врешті — й добробут господаря. Ольга Кобилянська підійшла до розв’язання цієї проблеми, ви користавши християнський мотив братовбивства. У біблійній Книзі Буття розповідається, як Каїн, піддавшись заздрощам, убив свого рідного брата Авеля. Герої Ольги Кобилянської своєю вдачею та поведінкою нагадують нам біблійних Каїна та Авеля.

Михайло Федорчук, син заможного господаря — парубок працьовитий, красивий і сильний, чесний та порядний. Його молодший брат Сава — людина слабкої волі, байдужа до господарства. Якщо до Ми хайла люди ставилися приязно, то Сава спілкувався лише з Рахірою. Все село знало її як пусту дівчину, що не цуралася навіть крадіжки. Втім, Сава, засліплений любов’ю, не хотів нікого слухати та під впли вом Рахіри ставав із кожним днем гіршим. Єдине, що Сава робив із задоволенням — виходив у поле та стріляв зайців і горобців. Отже, Михайло був єдиною надією батьків, лишалося тільки доче катися, коли він відбуде службу в армії. Але одного ранку, коли Ми хайло перебував у відпустці, його знайшли вбитим у лісі.

Не важко здогадатися, що вбивця — Сава, втім, прямих доказі цього немає. Можливо, такі докази можна було б знайти, але батью Сави, який першим здогадався, хто є вбивцею, знищує та замовчує всі докази. Підкорившись батьківському інстинкту, Івоніка та Марійкі Федорчуки намагаються врятувати свого тепер уже єдиного сина. Які ж мотиви спонукали Саву вбити свого рідного брата? Яків біблійній Книзі Буття, головний мотив — це заздрість. Сава хотів за будь-яких умов одружитися з Рахірою. Батьки погрожували йому, щі в такому випадку він не дістане землі. Виходило, що вся земля замож ної родини Федорчуків належатиме Михайлові? Сава, хоча спочатк; й був байдужим до землі та праці, відчув смак до господарства, пок; Михайло перебував в армії. Він не хотів ані покинути злодійку Рахіру, ані лишитися без землі. До того ж, і Рахіра ставила свої умови: вийді т Саву, тільки якщо той буде мати землю.

Сава бачив лише один вихід — убити Михайла, свого рідного брата

Можна Провести ше одну паралель між біблійним переказом та па вістю «Земля». Як Каїн, убивши Авеля. бродив неприкаяним, маючії на собі знак, який не дозволяв покарати його, так і Сава лишився непокараним. Але набагато суворішим за судову кару є голос власного сумління. Після споєння злочину життя Сави так і не налагодилося. Він став байдужим до землі, Марійка та Івоніка зненавиділи його, Ра-хіра випила з нього всі душевні сили. Якщо уважно та вдумливо прочитати твір, то можна побачити, шо «Земля» — та ж оповідь про Каїна та Авеля, тільки в контексті обставин життя українського села кінця XIX століття.